Вертеброгенна торакалгія - симптоми та лікування

Вертеброгенна торакалгія (ВТ) – це больовий синдром, що виникає внаслідок дистрофічних уражень грудного відділу хребетного стовпа. Зазвичай вона обумовлена ​​ураженням реберно-хребетних та реберно-поперечних суглобів та їх капсул.

Дистрофічне ураження грудного відділу хребта та область больового синдрому

Багато авторів вважають, що біль у спині виникає не тільки внаслідок дистрофічних змін хребта (найчастіше остеохондрозу та спондилоартрозу), а й міофасціальної патології (порушення роботи м'язового апарату).

Розглядаючи ВТ як хронічний алгічний (больовий) синдром внаслідок дистрофічних уражень хребта, дослідники встановили, що на розвиток і перебіг захворювання впливають безліч факторів, які при подальшому прогресуванні втрачають свою специфічність.

Спровокувати виникнення ВТ можуть бути такі фактори:

  • травми та пухлини хребетного стовпа;
  • протрузії (дуже рідко грижі ) міжхребцевих дисків;
  • всілякі порушення постави (сколіоз, кіфоз та інші);
  • стато-динамічні навантаження;
  • відбиті болі при патології внутрішніх органів, які поширюються по вегетативним утворенням та проектуються на певні зони спини;
  • психоемоційні навантаження;
  • метеолабільність (метеочутливість).

Симптоми вертеброгенної торакалгії

Для ВТ характерний глибинний мозок (тупий і ниючий) біль нападоподібного або постійного характеру з тяжким емоційним забарвленням. Найчастіше обмежені та болючі ротаційні (обертальні, кругові) рухи в грудному відділі хребта. Біль може виникати не тільки під час руху, а й під час дихання. Найчастіше вона буває односторонньою, проте може поширитись і на обидві частини грудної клітки (оперезуючий біль). Посилюється при непомірних фізичних навантаженнях та переохолодженні.

Зони больових відчуттів

Також при ВТ відзначається викривлення хребта: ущільнення або посилення кіфозу, сколіоз. Тонус паравертебральних м'язів більш підвищений на опуклій стороні сколіозу.

Сколіоз при вертеброгенній торакалгії

При кінестетичному дослідженні виявляються хворобливі ділянки, переважно в проекції трапецієподібного м'яза спини, а також м'язи, що піднімає лопатку, великого і малого грудного, переднього зубчастого, міжреберного і найширшого м'яза. Больові точки також визначаються у проекції грудино-реберних та грудино-ключичних зчленувань, грудини та мечоподібного відростка.

М'язи спини

Функціональні блокади або обмеження руху грудних ПДР (хребетно-рухових сегментів) практично завжди відповідають локальному болю та супроводжуються блокадою ребер. Блокади у ключових зонах (цервіко-торакальному та торако-люмбальному переходах) супроводжуються більш масивною симптоматикою з включенням сполучених відділів хребта.

Корінцеві синдроми грудного остеохондрозу зустрічаються досить рідко і супроводжуються інтенсивними пекучими оперізуючими болями.

Здавлення спиномозкового корінця, що провокує корінцевий синдром

Патогенез вертеброгенної торакалгії

В основі патогенезу дистрофічних захворювань хребта лежать:

  • декомпенсація (порушення) у трофічних системах, що супроводжується зниженням глікозаміногліканів;
  • локальні навантаження в ПДС, що призводять до порушення функціонування внаслідок послаблення його фіксаційних властивостей, та ірритації (подразнення) синувертебрального нерва, що іннервує зв'язковий апарат ПДС, задню поздовжню зв'язку та капсули дуговідростчастих суглобів.

У патогенезі захворювання первинно страждає міжхребцевий диск та капсули дуговідросткових суглобів. Пізніше у процес залучаються опорно-рухова, нервова та м'язова системи.

Розвиток виражених клінічних проявів (маніфестація) захворювання обумовлена ​​ірритацією рецепторів синувертебрального нерва, що призводить до появи вертебрального та екстравертебральних синдромів грудного відділу хребта.

Синувертебральний нерв

Прогресування дистрофічного процесу в міжхребцевих дисках та дуговідросткових суглобах призводить до:

  • посилення декомпенсації у трофічних системах;
  • імунологічних порушень внаслідок аутосенсибілізації (підвищеної чутливості) до продуктів розпаду, що надає захворюванню на циклічний характер.

Запальний процес надалі змінюється на проліферативний (процес розростання тканини), що веде до залучення до процесу навколишніх тканин та нервово-судинних утворень, що сприяють прояву неврологічних синдромів дистрофічного ураження хребта.

Класифікація та стадії розвитку вертеброгенної торакалгії

При болях у грудній клітці важливо розрізняти:

  • локальний біль, зумовлений різними патологічними змінами м'язово-скелетних структур;
  • відбитий біль, пов'язаний з патологією внутрішніх органів;
  • проекційний біль, що виникає при патології корінців спинного мозку чи нерва.

Однією з останніх систематизацій спондилогенных захворювань нервової системи запропоновано В. Ф. Кузнєцовим (2004 рік), в якій представлені неврологічні синдроми та основні захворювання хребетного стовпа. Нижче наведено витримки з класифікації щодо уражень на грудному рівні.

Вертеброгенні неврологічні синдроми:

  • Рефлекторні больові синдроми (без неврологічного дефіциту) - грудний простріл та торакалгія;
  • Корінцеві синдроми;
  • Вертеброгенні порушення рухового стереотипу - м'язово-дистонічні розлади, деформації хребта, порушення рухливості хребта;
  • Грижі міжхребцевого диска ;
  • Синдром спондилоартралгії;
  • Стеноз хребетного каналу ;
  • Вертеброгенні порушення корінцевого, спинального та церебрального кровообігу;
  • Вертеброгенні нейродистрофічні синдроми;
  • Вторинні компресійно-ішемічні невропатії;
  • Вертебрально-вісцеральні синдроми;
  • Сполучені вертеброгенні неврологічні синдроми.

Ускладнення вертеброгенної торакалгії

Рефлекторні синдроми ВТ відрізняються великою різноманітністю. Їхня певна метамерна залежність (зв'язок ділянки тіла з певним сегментом спинного мозку або нервом) обумовлена ​​ураженням міжхребцевих дисків. Однак корінцевий компресійний синдром є рідкісним синдромом ВТ.

Враховуючи, що захворювання характеризується прогредієнтним перебігом (тобто безперервно-прогресивним посиленням симптомів), хронічний больовий синдром дуже суттєво впливає на працездатність, з'являється стомлюваність, знижується увага при виконанні роботи, часто виникає дратівливість та плаксивість.

Характерно порушення сну, у вигляді безсоння та уривчастості, що викликано відносною іммобілізацією грудного відділу хребта. Пацієнт прокидається розслабленим, що також відпочиває, що також впливає на працездатність.

Нерідко виникають болі у внутрішніх органах – серці чи животі. Болі носять ламаючий характер, іноді гострий, можуть посилюватися при поворотах і згинанні корпусу.

Хронічний перебіг захворювання нерідко призводить до різних вегетативних порушень, аж до панічних атак.

Діагностика вертеброгенної торакалгії

Визначальним фактором при обстеженні пацієнта є встановлення джерела патологічної больової імпульсації, що важливо під час проведення диференціальної діагностики та призначення патогенетичного лікування при ВТ.

Диференціальна діагностика, як правило, проводиться із захворюваннями легень, серця та шлунково-кишкового тракту.

Дослідження функціональних порушень опорно-рухової системи при торакалгіях повинно проводитись з використанням неврологічних, нейроортопедичних та мануальних методик, оскільки застосування лише клінічного обстеження значно полегшує діагностику, скорочуючи діапазон можливих діагнозів через різноманітність симптомокомплексів захворювання.

Нейроортопедичне обстеження є комплексом методик:

  • курвіметрична діагностика;
  • кутометричні обстеження;
  • міотонометричні обстеження;
  • тензоальгіметричні обстеження.

Для інтерпретації даних комплексного нейроортопедичного обстеження необхідний їх переведення в порівнянні одиниці, що досягається при порівнянні кожного досліджуваного параметра з відповідною нормою, причому їх інтегральний показник відображає вираженість хвороби і може застосовуватися як критерій оцінки ефективності лікування.

При мануальному тестуванні:

  • встановлюється характер, вираженість та локалізація функціональних змін опорно-рухового апарату;
  • виявляються патологічно напружені або розслаблені м'язи, активні та латентні тригерні точки;
  • оцінюється ступінь обмеження рухів та їх болючість у трьох взаємно перпендикулярних площинах - сагітальній, фронтальній та горизонтальній;
  • оцінюється симетричність двосторонніх структур.

Потім виявлені біомеханічні розлади необхідно уточнити. Для цього проводиться пальпація, дослідження активних та пасивних рухів, ізометрична напруга м'язів, діагностика розслаблених та укорочених м'язових груп, а також суглобової гри.

Мануальне тестування при вертеброгенній торакалгії

Рентгенологічне дослідження відіграє провідну роль у діагностиці ВТ, дозволяє:

  • встановити рівень та ступінь дистрофічного ураження хребта;
  • провести диференціальну діагностику з іншими захворюваннями хребта;
  • виявити аномалії та індивідуальні особливості опорно-рухового апарату.

Функціональна спондилографія, що проводиться при максимальному згинанні та розгинанні, дозволяє виявити стабільність ПДС, ступінь зміщення хребців по відношенню один до одного, стан зв'язкового апарату.

Найбільш інформативними нейровізуалізаційними методами діагностики ВТ є комп'ютерна та магнітно-резонансна томографія (КТ та МРТ):

  • КТ визначає виразність та характер ураження хребетного стовпа та спинного мозку, дозволяє виявити наявність пухлини або травми, визначити наявність протрузії та пролапсу дисків, їх розміри та діаметр хребетного каналу.
  • МРТ дає більш контрастне зображення м'якотканних утворень, дозволяє визначити наявність та ступінь стенозу хребетного каналу та секвестрації (відторгнення некротизованої ділянки), зміни у жовтій зв'язці, стан міжхребцевих суглобів та дисків, а також спинного мозку. Перевагою методу є відсутність променевого навантаження.

Застосування КТ та МРТ дозволяє адекватно планувати тактику лікування, визначати показання до нейрохірургічного лікування.

Функціональний стан сегментарного рефлекторного апарату та периферичних нервів визначають за допомогою електронейроміографії. Стимуляційна електронейроміографія сприяє якісній оцінці швидкості проведення нервових імпульсів по моторних та сенсорних волокнах периферичних нервів, що дуже важливо у топічній діагностиці при компресійно-невральних синдромах.

Оцінка стану нервів за допомогою електронейроміографії

При диференціальній діагностиці ВТ із соматичними захворюваннями та оцінки адаптаційних можливостей організму хворого застосовуються:

  • велоергометрія (дослідження серцево-судинної системи при зростаючому навантаженні);
  • фонокардіографія (діагностика тонів та шумів серця);
  • холтерівське моніторування (запис кардіосигналів);
  • ЕКГ (дослідження електричної діяльності серця);
  • спірографія (вимір обсягу та швидкості дихання);
  • фіброгастроскопія (дослідження стану ШКТ);
  • сонографія (УЗД);
  • рентгенографія органів грудної клітки.

Лікування вертеброгенної торакалгії

Консервативне лікування хворих на ВТ має бути своєчасним, комплексним, диференційованим та враховувати:

  • механізми патогенезу;
  • вираженість больового синдрому;
  • характер перебігу захворювання;
  • періоди загострення.

Медикаментозна терапія ВТ включає:

  • аналгетики, у тому числі нестероїдні протизапальні засоби;
  • міорелаксанти;
  • хондропротектори;
  • глюкокортикоїдні препарати (призначають у випадках вираженого больового синдрому);
  • препарати, що нормалізують крово- та лімфообіг (призначають при мікроциркуляторних порушеннях);
  • антидепресанти та седативну терапію (призначення виправдане при вираженому больовому синдромі та невротизації хворого).

Одним із ефективних методів лікування є фізіотерапія, оскільки цей метод впливає на патогенез, активує саногенетичні реакції, відрізняється відсутністю алергічних реакцій та побічних ефектів. Больовий синдром добре усувається при призначенні:

  • електрофорезу з анестетиками, ультрафіолетовим та інфрачервоним випромінюванням;
  • кріотерапії;
  • діадинамотерапії (ДДТ);
  • СМТ-терапії;
  • ультразвуку з гідрокортизоном.

УВЧ-терапія призначається в період гострої та підгострої стадії захворювання внаслідок протизапальної та розсмоктуючої дії.

Ударно-хвильова терапія при болях у грудному відділі хребта

Парафіно-озокеритові аплікації ефективні при тривалому хронічному процесі.

Лікування парафіно-озокеритовими аплікаціями

Бальнеотерапія також широко використовується при ВТ внаслідок своєї саногенетичної активації, поліпшення крово- та лімфообігу, протизапальної дії.

Також досить широко використовується ЛФК та ​​масаж, які показані на всіх стадіях захворювання для розвантаження та стабілізації хребта, зміцнення м'язів хребта та нормалізації тонусу кровоносних та лімфосудин.

Остеопатія також знайшла гідне застосування під час лікування ВТ. Лікування передбачає міофасціальне розслаблення, постізометричну м'язову релаксацію та м'язово-енергетичні техніки.

М'язово-енергетична техніка (МЕТ) - діагностичний та лікувальний спосіб усунення соматичних порушень, в основі якого лежить суглобова біомеханіка та нейром'язові рефлекторні механізми. Нейром'язові механізми включають ізометричну напругу та постізометричну релаксацію, реципрокне гальмування, міотатичний та антиміотатичний рефлекси. Завдяки МЕТ:

  • мобілізуються гіпомобільні суглоби;
  • розтягуються укорочені та гіпертонічні м'язи;
  • посилюються слабкі м'язи;
  • покращується місцева циркуляція.

Лікування вертеброгенної торакалгії за допомогою м'язово-енергетичної техніки мануальної терапії

Основа м'язово-фасціального релізу (МФР, розтягування) - в'язко-еластичні властивості тканин, соматичні та вісцеральні рефлекторні м'язові механізми, фасції та інші сполучні структури, а також суглобна біомеханіка. МФР передбачає діагностику «точки входу» та виконання трьох послідовних дій:

  • тиску (Tensio);
  • розтягування (Tractio);
  • скручування (Torsio) тканин.

"Точка входу" (Point of Entry) визначається як зона або ділянка найбільшого обмеження рухливості тканин.

Тиск на мускулатуру під час проведення МЕТ

Прогноз. Профілактика

У зв'язку з прогредієнтним перебігом ВТ важливим питанням є здійснення первинної та вторинної профілактики.

Первинна профілактика полягає у збереженні правильного рухового стереотипу, що досягається оптимальним виконанням трудових операцій, пов'язаних із навантаженням на хребетний стовп. Необхідно у процесі роботи влаштовувати невеликі перерви щодо фізичних вправ. Доцільні заняття ЛФК у групі «Здоров'я» та відвідування басейну.

З метою вторинної профілактики хворих необхідно взяти на диспансерний облік, проводячи протирецидивне лікування, корекцію та закріплення оптимального динамічного стереотипу за допомогою остеопатії, ЛФК, гідрокінезотерапії, навчати пацієнтів до прийомів аутомобілізації та аутопостизометричної релаксації.

Прогноз ВТ, як правило, сприятливий і багато в чому залежить від раннього виявлення захворювання та профілактичних заходів. Однак при розвитку компресійних корінкових або спинальних синдромів (мієлопатії) на фоні стенозу хребетного каналу можна говорити про несприятливий прогноз захворювання та необхідність спостереження у нейрохірургів.