Розлад особистості параноїдний - симптоми та лікування

Розлади особистості (РЛ), раніше іменовані психопатіями - це стани стійкої аномалії особистості людини, які не є наслідком органічного ураження мозку або іншого психічного захворювання.

Саме поняття "особистість" характеризує людину як суб'єкта соціальних взаємин, говорить про його адаптацію в соціумі. Характеристики особистості - це суто індивідуальна комбінація властивостей різного ступеня виразності, як-от здібності, задатки, темперамент, спрямованість, характер.

Аномальні особистості - це люди, чиї особистості значно відхиляються від "усереднених" особистісних характеристик. Серед аномальних особистостей можна назвати людей, котрі страждають своєї аномальності і змушують страждати оточення, та заодно їх патологічні особливості его-синтонны, т. е. сприймаються ними як норма. Саме такі люди страждають на розлади особистості. Подібні порушення мають відповідати тріаді П.Б. Ганнушкіна:

  • характерологічні порушення тотальні і зачіпають усю особистість цілком, всі сфери поведінки;
  • порушення стійкі, хронічні, вперше виникають ще у дитинстві та тягнуться протягом усього життя людини;
  • порушення поведінки призводять до соціальної дезадаптації, зниження продуктивності у професійному та соціальному планах, а також до дистресу особистості.

Для параноїдного розлади особистості характерні всі вищезазначені риси всіх розладів особистості, а також свої специфічні особливості - схильність до недовіри, підозрілості, складності при встановленні близьких взаємин з людьми, ревнощі і т.д.

Поширеність психопатій серед населення перебуває у межах 5–13,5%, а загальна частка людей із параноїдним РЛ у тому числі становить 2-3%. У цьому психопатії найпоширеніші серед жителів міст й у групах людей, низько які стоять соціально-економічні сходи. Співвідношення статей людей, які страждають на психопатії, залежить від конкретного РЛ, а загальне ставлення чоловіків до жінок становить 2 до 1.

Причини виникнення параноїдного РЛ досі невідомі. Дослідники обговорюють роль біологічних (зокрема генетичних) та культурально-середовищних факторів (насамперед пов'язаних з вихованням). Так, встановлено тісний взаємозв'язок між параноїдним РЛ та шизофренією у найближчих родичів. Також параноїдний РЛ може виступати як початкова стадія у розвитку розладів шизофренічного спектра. У поодиноких випадках риси параноїдного РЛ з'являються у пацієнтів після початку дегенеративного захворювання головного мозку (наприклад, хвороби Альцгеймера) або після черепно-мозкової травми.

Симптоми параноїдного розладу особистості

У російській літературі перший опис параноїдного РЛ належить В.М. Бехтерєву. У 1896 р. він публікує монографію "Психопатія та її ставлення до постави".

Зародження вітчизняного вчення про психопатії посідає 80-90-ті роки ХІХ століття пов'язані з судово-психіатричної практикою на той час. Насправді питання про розлади особистості в пенітенціарній практиці не втрачає своєї актуальності досі. Так, за деякими сучасними даними, серед засуджених (за злочини проти життя, крадіжки, розбій та здирництво та інше), поширеність параноїдного РЛ становить приблизно 10%.

У переважній більшості класифікацій особи з параноїдним розладом іменувалися по-різному:

  • сварливі люди та кверулянти (за Е. Крепеліном, 1904 рік);
  • фанатики (за К. Шнайдером, 1923 рік);
  • фанатики та параноїки (за П.Б. Ганнушкіну, 1933 рік);
  • паранояльні психопати (за Е.А. Поповом, 1937 рік).

К. Шнайдер описує фанатиків, як експансивних та активних особистостей, захоплених комплексами надцінних ідей:

  • ідеї особистого плану (сутяжництво, боротьба за свої реальні та вигадані права та свободи);
  • ідейні думки (боротьба за програму).

До фанатиків можна віднести сектантів, які позбавлені борцівських якостей, закономірно тихі та відірвані від реальності, занурені більш-менш у свої фантазії. Протилежні їм експансивні фанатики - сутяги, чиї параноїдні риси нерідко переходять за межі звичайної підозрілості, вони активно відстоюють свої інтереси.

П.Б. Ганнушкін в описі параноїків також стверджує, що головною особливістю їх мислення є утворення надцінних ідей, що заповнюють їхню психіку, з домінуючим впливом на поведінку. Найціннішими параноїки вважають лише свої ідеї. З цього випливає їх егоїзм, самовдоволення, велика зарозумілість. Все, що безпосередньо не стосується їх персони, мало заслуговує на їхню увагу.

Мислення людей із параноїдним розладом суб'єктивно, дещо інфантильно, афективно забарвлене - вірно, лише те, що подобається і хочеться саме їм. Є бажання протиставити себе людям.

Параноїки недовірливі, уразливі, невживливі, підозрілі та агресивні. "У кожній дрібниці, у кожному вчинку вони бачать образу їхньої особистості, порушення їхніх прав".

Патогенез параноїдного розладу особистості

Як і більшість інших психічних розладів, параноїдна РЛ характеризується складним та багатофакторним патогенезом. Ми не можемо впевнено говорити про конкретні причини виникнення цього розладу, тому виділяємо лише фактори ризику. Насамперед до них відноситься психологічна травма в дитячому віці (емоційне або фізичне відторгнення та занедбаність). Цей фактор був виявлений у лонгітюдному дослідженні (тобто за пацієнтами спостерігали тривалий час упродовж їхнього життя). Також у подібних високодоказових експериментах було показано, що фізичне (але не сексуальне!) насильство можна віднести до фактору ризику параноїдного РЛ.

Ще одним механізмом патогенезу параноїдного розладу, який обговорюється фахівцями, є травма головного мозку і органічна неповноцінність, що настає внаслідок цього пошкодження.

Існує кілька теоретичних моделей виникнення параноїдного РЛ:

  • Психодинамічна модель (Schreber та ін.). З. Фрейд вважав параною екстерналізованим (проеціюючим) захистом від несвідомих гомосексуальних бажань. Надалі фахівці відмовилися від цієї концепції, але все одно погодилися, що параноя є найімовірніше проявом внутрішніх конфліктів.

Подальші дослідники віднесли людей з параноїдним РЛ до прикордонного рівня функціонування з мінімальною інтеграцією супер-его (цілісністю моральних установок), вираженими агресивними драйверами та тенденцією до примітивних психологічних процесів, таких як сплітінг ("розщеплення" об'єкта).

Найбільш часто використовуваним (можна сказати, улюбленим) психологічним захистом людей з параноїдним РЛ є проекція, тобто коли людина знижує напругу від своїх особливостей за рахунок затятого виявлення і звинувачення в цьому оточуючих (гучніше всіх "лови злодія" кричить сам злодій).

Психологи навіть використовують образне порівняння механізму проекції з вказівним перстом: коли людина звинувачує когось і люто вказує на нього пальцем, то лише 1-2 пальці при цьому вказують на обвинуваченого, а решта трьох пальців - на обвинувача, тобто виставляючи винним іншого, людина при цьому насамперед звинувачує себе.

  • Когнітивна модель. У мисленні людей з параноїдним РЛ виділяють схильність до дисфункціональних установок, що самі собою вони недостатньо ефективні, інші при цьому зловмисні і хочуть обдурити. Це призводить до побоювань з приводу вразливості, схильності до постійної напруженості і підозрілості, складності при встановленні близьких контактів.

Класифікація та стадії розвитку параноїдного розладу особистості

Необхідність систематизувати варіанти розладу частіше призводить до класифікації за фабулою надцінних ідей: ревнивці, винахідники, кверулянти, фанатики і т. д. Однак цей підхід досить поверхневий і не дозволяє зрозуміти суть внутрішньопсихічних механізмів особистісних подій, що відбуваються.

На сьогодні клінічно більш виправдано виділення двох полярних варіантів параноїдного РЛ:

  • експансивна форма;
  • сенситивна форма.

До експансивного варіанту належать патологічні ревнивці, сутяги, правдошукачі, реформатори. Будучи схильними до брехні з раннього віку, вони мстиві, "не бачать колоди у своєму оці", їх можна охарактеризувати, як наклепників та скаржників. Вони самозадоволені і впевнені, що їхнє розуміння своєї спеціальності досконале. Не бажаючи підкорятися, прагнуть зайняти вищу позицію, борючись виключно з особистими ворогами. Вибираючи науку своєю діяльністю, вони переслідують ту саму мету - приниження ворогів. Все життя таких особистостей це подібна боротьба. Вони стеничні (працездатні, стійкі до стресів) та екзальтовані (перебувають у натхненному стані). Темп їхніх думок пришвидшений, а настрій підвищений.

Між екзальтованим і сенситивним полюсами знаходиться безліч перехідних форм, наприклад, вищеописані К. Шнайдером "сектанти", які стоять ближче до психопатів шизоїдного кола.

Сенситивний полюс параноїдного розладу вперше описаний Е. Кречмером, а А.Є. Обличчя виділив їх у окремий тип психопатій. Поза декомпенсацією (загострення) розлади сенситивні параноїки певною мірою схожі на сенситивні шизоїди. Їх характерною рисою є поєднання астенічних властивостей особистості (швидка стомлюваність та нестійкість настрою), сенситивних (підвищена чутливість, вразливість) та стеничних. Їм властива недостатність афективної розрядки, що призводить до застійного афекту. Тому на різні конфлікти вони реагують глибоко і тривало.

Люди сенситивного полюса досить недовірливі, самокритичні, боязкі, сором'язливі, дратівливі. Велика відмінність полягає в акцентованому почутті неспроможності у професійній сфері та життєвих питаннях. При цьому ті стандарти, в порівнянні з якими вони самі оцінюють себе, встановлюються ними самостійно. Для їхнього душевного життя характерні комплекси ганебної етичної недостатності.

У період декомпенсації світ сенситивного параноїка здається йому забарвленим тим самим тривалим афектом. Відправні точки переживань - це комплекси сексуальності (такі як онанізм чи геронтофілія), а й незадоволеність роботою (уповільнення кар'єрного зростання), обстановкою у ній.

У перебігу захворювання можна назвати дві основні фази:

  • компенсація - коли риси відносні згладжені;
  • декомпенсація із загостренням міжособистісних конфліктів та делінквентною поведінкою (часто припадає на період пубертатного кризу - перехідного віку).

Ускладнення параноїдного розладу особистості

Такий склад особистості в більшості випадків з ранніх років і до глибоких сивини залишається стійким, проте можуть мати місце "патологічні розростання" деяких індивідуальних ознак у конкретної людини. У відносно рідкісних випадках параноїдний РЛ стає попереднім або супутнім станом прогредієнтних психічних розладів, таких як шизофренія , хронічний розлад нісенітниці та інші.

На жаль, зараз немає достовірних методик, щоб визначити ризик трансформації параноїдного РЛ на інші розлади. Перехід цього розладу в більш важкі та інвалідизуючі форми психічних розладів може відбуватися після якихось стресових подій, що важко переносяться (наприклад, смерті близьких родичів, звільнення з роботи, міграції) або початися без видимих ​​на те причин. Таку трансформацію називають кумулятивною психотравмою або подією за принципом "останньої краплі": у людини накопичується стрес від дрібних незначних психотравм, з якими вона не може впоратися, і потім якийсь фактор стає крайнім, що запускає необоротну трансформацію. Крім того, вживання психоактивних речовин (особливо психодислептиків та канабіноїдів) також може спричинити появу ускладнень параноїдного РЛ.

При переході параноїдного РЛ у шизофренію утворюється гостра психотична симптоматика:

  • марення (найчастіше персекуторного змісту - ідеї переслідування, впливу тощо);
  • галюцинації (зазвичай виникають "голоси", які коментують дії пацієнта або наказують йому);
  • психічні автоматизми (відчуття відчуження психічних функцій, управління з-за).

Поведінка людини може стати агресивною і часом здається людям неадекватною. Часто порушується нічний сон, люди починають багато курити, можуть почати зловживати алкоголем. А після стихання гострого психозу першому плані виходить негативна симптоматика:

  • соціальний дрейф (втрата соціального статусу, професії, рівня життя);
  • наростаюча емоційна скнарість;
  • бідність мови та емоційного вираження почуттів;
  • безініціативність і байдужість до всього, що відбувається навколо.

При переході параноїдного РЛ в хронічне марення розлад надцінні паранояльні ідеї (постійна підозрілість, настороженість, схильність до зайвої ревнивості) стають стійкими маревними ідеями і починають керувати життям пацієнта (наприклад, людина починає постійно змінювати місце проживання, т. до. вистежити, хоча раніше просто був підозрілим і недовірливим, але це не заважало йому жити та працювати на одному місці).

У 75% випадків параноїдна РЛ одночасно протікає з іншими розладами особистості:

  • з уникаючим РЛ - у 48% випадків;
  • з нарцисичним РЛ – у 36% випадків тощо.

Діагностика параноїдного розладу особистості

Діагноз параноїдного РЛ виставляється клінічним методом із використанням критеріїв міжнародних класифікацій.

Згідно МКХ-10, критерії діагностики параноїдного розладу такі:

  • Обов'язкові загальні критерії розладу особистості:
  • тотальність порушень;
  • стійкість порушень, т. е. дуже мала їх оборотність;
  • виразність порушень.
  • Мінімальна кількість наступних критеріїв дорівнює чотирьом:
  • невдачі, як і відмови, викликають глибокі переживання;
  • постійне невдоволення оточуючими, будь-які образи, неможливість пробачити про щось людей, що відносяться зверхньо;
  • підозрілість, нейтральні факти та дії тлумачаться як ворожі;
  • правничий та свободи захищаються і обстоюються навіть у ситуаціях, як у цьому немає потреби;
  • рецидивні ревнощі;
  • ідеї "підвищеної значущості", віднесення того, що відбувається навколо на свій рахунок;
  • надмірне захоплення "конспірологією", як щодо подій навколо себе, так і у світі.

Діагноз також може мати додаткову уточнюючу ознаку:

  • F60.01 - стан компенсації;
  • F60.02 - період декомпенсації;
  • F60.03 - розвиток особистості;
  • F60.09 – неуточнений стан.

У DSM-5 для діагностики використовуються такі критерії:

  • виникнення безпідставних підозр, що оточуючі експлуатують, обманюють чи шкодять їм;
  • занепокоєння безпідставними сумнівами, пов'язаними з лояльністю чи надійністю друзів чи колег;
  • недовіра до оточуючих та небажання відкритися їм через необґрунтований страх, що інформація буде навмисне використана проти них;
  • пошук прихованих образ або загроз у невинних зауваженнях чи подіях;
  • злопам'ятність (тобто не прощають образ, завдана шкоди чи неповаги);
  • звернення уваги на непомітні для оточуючих посягання на особистість чи репутацію, причому у разі стрімко реагують гнівом чи вдаються до контратаки;
  • постійні безпідставні підозри чоловіка/дружини або сексуального партнера у зраді.

Лікування параноїдного розладу особистості

Основна мета терапії розладів особистості полягає у усуненні афективної симптоматики та корекції патологічних адаптаційних та поведінкових явищ. Лікування амбулаторне, проте при значній декомпенсації стану, агресивних, аутоагресивних тенденціях, психомоторному збудженні, що не піддається амбулаторній терапії, а також виникненні діагностичних або експертних питань показано госпіталізація до стаціонару.

Психофармакотерапія є симптоматичною: застосовуються анксіолітики та снодійні, тимоаналептики, антипсихотики, тимоізолептики, психостимулятори у середній та високій дозі як перорально, так і парентерально (наприклад, через уколи та крапельниці).

Схема терапії параноїдного РЛ включає застосування нейролептиків, таких як:

  • аміназин (100 мг на добу);
  • галоперидол (до 6 мг на добу);
  • флупентиксол (починаючи з 3 мг на добу, титруючи до 10 мг на добу в середньому, максимально до 40-150 мг на добу);
  • різних форм клопіксолу (10 мг на добу);
  • рисперидон (починаючи з 1 мг двічі на день, максимально до 4 мг на добу);
  • оланзапін (5 мг одномоментно або двічі на добу).

У зв'язку з частими афективними коливаннями, що порушують адаптацію пацієнтів, необхідна корекція застосуванням нормотиміків, наприклад, карбамазепіну, ламотриджину або солей літію в дозі 400, 100 та 600 мг на добу відповідно.

З немедикаментозних методів важлива роль відведена психотерапії, мета якої полягає у максимально можливому усуненні дисгармонічності поведінки пацієнтів та стабілізації соціальної адаптації. При цьому необхідно звернутися до лікаря-психотерапевта якомога раніше у разі амбулаторного лікування – від цього залежить продуктивність контакту з пацієнтом, яка пов'язана з його психічним статусом.

Доцільними методами лікування є групова, сімейна та індивідуальна психотерапія. При груповий психотерапії використовуються взаємини як усередині групи, і між терапевтом і групою. Корекція девіантної поведінки опосередковується розкриттям, усвідомленням та переробкою проблем. Найважливіше набуття досвіду реального усунення міжособистісних конфліктів. З методів індивідуальної психотерапії використовуються гештальт-терапія, когнітивно-поведінкова та психодинамічна психотерапія.

Прогноз. Профілактика

Методи профілактики недостатньо розроблені у зв'язку з ранньою набутістю та первинною хронізацією даного розладу.

Первинна профілактика, тобто. заходи щодо запобігання виникненню даного захворювання, полягає у зменшенні впливу факторів ризику, зазначених вище. Тому важливо оберігати дітей від грубого та жорстокого поводження, надавати своєчасну психологічну допомогу тим, хто від неї постраждав. Багато в чому ці профілактичні заходи повинні проводитися не медичними працівниками, а органами опіки та працівниками освітніх закладів.

Ефективними психологічними втручаннями вважають:

  • створення дитині "надійної бази", тобто встановлення міцних довірчих відносин з дорослим, в яких дитина могла б знайти заспокоєння і спосіб впоратися з усіма своїми страхами і сумнівами (метод заснований на концепції прихильності Д. Боулбі);
  • зіставлення очікувань дитини та дійсності для видалення зайвих очікувань та розчарування, які обов'язково за цим підуть;
  • підвищення ступеня усвідомленості та подолання почуття глибинної вразливості. Для цього необхідно розширювати у дитини спектр копінг-механізмів та психологічних захистів, щоб вона відчувала себе впевненіше. Це може проходити у ігровій формі, як вивчення історій і казок, і навіть з прикладу однолітків під час роботи у групі.

Вторинна профілактика полягає у зупинці прогресування параноїдного РЛ або трансформації його в інший розлад. Лікарі можуть провести ефективну консультацію пацієнтів, які страждають на параноїдну РЛ, і розповісти про неприємні ускладнення, такі як зловживання психоактивними речовинами, або важливі питання способу життя (дієта та фізичні вправи, запобігання ризикованій поведінці, куріння, самоушкоджень).

Для пацієнтів з РЛ, які є батьками неповнолітніх дітей, можуть бути надані консультації для покращення сімейного спілкування та виховання. Пацієнтам, які звертаються до сімейних лікарів, може бути надана можливість провести сімейне консультування у межах страхової медичної допомоги. Лікарі первинної медичної мережі, які пропонують комплексну медичну допомогу зі зверненням уваги на психосоціальні питання, можуть допомогти пацієнтам пом'якшити вплив симптомів розладу особи на їхній загальний стан здоров'я.