Одонтогенний верхньощелепний синусит - симптоми та лікування

Одонтогенний верхньощелепний синусит – запалення слизових оболонок стінок верхньощелепних пазух, причиною якого є поширення патологічного процесу з осередків одонтогенної (зубної) інфекції.

Поширення патологічного процесу із вогнища одонтогенної інфекції

Одонтогенні синусити складають від 26 до 40% від усіх запальних захворювань верхньощелепних пазух. На частку одонтогенних гайморитів, за літературними даними, припадає 4-7% від усіх запальних захворювань щелепно-лицьової області.

Причина захворювання криється в його назві, тобто причиною є зуб або те, що з ним пов'язано:

  • хронічні запальні осередки зубощелепної системи, частіше від великих та малих верхніх корінних зубів;
  • гранулеми (обмежені запалення періодонта, розташовані в області кореня зуба), одонтогенні кісти;
  • субперіостальні (підокісткові) абсцеси;
  • пародонтити ;
  • сторонні тіла верхньощелепної пазухи (пломбувальний матеріал, фрагменти стоматологічних інструментів, фрагменти коріння зубів);
  • ускладнення після видалення зубів.

Існує два типи верхньощелепних пазух - об'ємні пневмотичні та менш розвинені склеротичні. Пневматичний тип пазух характеризується тонкими кістковими стінками. При цьому типі коріння зубів і слизову оболонку синуса поділяє лише тонкий прошарок кортикальної кістки, тому інфекція з періапікальних тканин (навколо верхівкової третини кореня зуба) легко проникає в пазуху. У зв'язку з цим пневматичний тип верхньощелепної пазухи можна сміливо віднести до причин розвитку синуситу.

Два типи верхньощелепних пазух

Зважаючи на розвиток матеріально-технічної бази та впровадження нових методів лікування, безперспективний раніше зуб зберігають, проліковуючи кореневі канали. Відповідно, і кількість ускладнень невпинно зростає. За даними літератури, у 65,7% випадків виявляється саме ятрогенна причина (лікарська помилка) розвитку верхньощелепного синуситу.

Одонтогенний синусит також поширений через високу частоту карієсу та його ускладнень ( пульпіт , пародонтит та ін.). Здебільшого це стосується пацієнтів віком від 30 до 50 років. Пацієнти цієї вікової групи є працездатною частиною населення, тому можна розглядати цю проблему у більшому масштабі. Бажання пацієнта будь-що зберегти зуб призводить до лікування, часом переліковування кореневих каналів, що робить стінки коренів зубів тонкими. Іноді кісткова тканина і тверді тканини зубів спаюються, що може призвести до складних видалень. Внаслідок цього збільшується ризик перфорації дна верхньощелепної пазухи. Не рідкісні випадки проштовхування коріння в порожнину синуса з утворенням перфоративної форми верхньощелепного синуситу. Ця патологія проявляється утворенням сполучення між порожниною рота та верхньощелепною пазухою, а також знаходженням фрагмента кореня у просвіті пазухи (можна побачити на ортопантомограмі або знімках КТ).

Методи профілактики та способи лікування одонтогенних верхньощелепних синуситів є досить поширеними темами для вивчення серед практикуючих лікарів як у нашій країні, так і в усьому світі. Щорічно за даними темами виходить безліч статей та авторефератів на здобуття наукових ступенів різного рангу, проте кількість пацієнтів з роками невпинно зростає.

Симптоми одонтогенного верхньощелепного синуситу

Симптоми варіюються і переважно залежать від форми течії верхньощелепного синуситу.

Симптоми гострого одонтогенного верхньощелепного синуситу практично не відрізняються від гострого верхньощелепного синуситу іншої етіології. Винятком може бути наявність причинного зуба. Зазвичай хворим є великий або малий корінний зуб верхньої щелепи. Зуб болить у спокої, болючі відчуття збільшуються при накушуванні на зуб.

Розташування великих та малих корінних зубів

Пацієнта турбують сильний біль, що посилюється при нахилі голови вперед. Болі локалізуються в ураженій запальним процесом половині особи, найчастіше поширюються на лоб, очницю і скроню.

Основним симптомом гострого верхньощелепного синуситу є закладеність носа та утруднення носового дихання. Пацієнту доводиться дихати через рот, що приносить дискомфорт і може стати причиною важчих проблем зі здоров'ям (гіпоксії головного мозку з усіма наслідками). Носове дихання утруднене або неможливе через повнокровність і набряк слизових оболонок стінок пазухи, у тому числі в області природного сполучення. Крім іншого гіперпродукція секрету (відокремлюваного з носа, в народі - соплів) і зниження функції миготливого епітелію призводять до застоїв дихальних шляхах, що відокремлюється. У нормі даний епітелій зігріває повітря, що вдихається, і виводить слиз з частинками пилу, мікрообранізмами і т. д. Нестача кисню робить пацієнта змученим, ослаблим. Нюх практично відсутній.

З носа відзначаються постійні рясні виділення, часом гнійного характеру. Найчастіше відзначається сльозотеча, страх яскравого світла через попадання слизу і гною в дихальні шляхи та закупорки носослезного каналу. Часто захворювання супроводжується набряком ураженої сторони особи.

При гострому одонтогенному гаймориті виражені ознаки загальної інтоксикації організму. Підвищена температура тіла іноді досягає 39 ° C і вище, захворювання супроводжується слабкістю, ознобом, головним болем. Пацієнти скаржаться на підвищену стомлюваність, нездужання, порушення сну, відсутність апетиту.

Симптоми хронічного одонтогенного верхньощелепного синуситу найчастіше не сильно виражені, згладжені, з'являються з періодичністю. У ряді випадків захворювання протікає безсимптомно і проявляється лише у періоди загострення. Іноді ознаки запалення відсутні як із боку шкірних покривів, і із боку слизових оболонок стінок синуса. Однак при хронічній течії можуть з'явитися такі скарги:

  • періодичні болі в області верхньощелепної та лобової пазухи (можуть виникати у спокої);
  • періодична закладеність носа;
  • гнійні виділення з носа,
  • порушення нюху, часом обумовлене наявністю неприємного запаху в повітроносних шляхах через розмноження мікрофлори.

При перфоративній формі верхньощелепного синуситу має місце ороантральне співустя, яке є повідомленням між порожниною рота і пазухою. Воно розвивається після видалення зуба і може проявитися відразу після видалення, і через деякий час після нього. У випадках перфоративного синуситу пацієнт відзначає виділення з носа їжі або рідини. Надування щік неможливе. Інші симптоми цього виду верхньощелепного синуситу нічим не відрізняються від описаних вище.

Перфорація дна верхньощелепної пазухи

Патогенез одонтогенного верхньощелепного синуситу

У патогенезі одонтогенного верхньощелепного синуситу провідну роль відіграють хронічні запальні вогнища у періапікальних тканинах, які є наслідком каріозного процесу та його ускладнень. При знаходженні вогнища запалення в області верхівки кореня малого або великого корінного зуба відбувається поступове розплавлення та резорбція (руйнування) кісткової тканини нижньої стінки верхньощелепної пазухи.

При пневматичному типі верхньощелепної пазухи (тонка нижня стінка верхньощелепної пазухи) процес резорбції кісткової тканини відбувається досить швидко, і патогенні мікроорганізми колонізують слизову оболонку нижньої стінки верхньощелепної пазухи.

Слизова оболонка синуса багата на кровоносні судини і при неспроможності місцевого імунітету незабаром у процес запалення буде залучена вся слизова оболонка верхньощелепної пазухи. Особливо швидко цей процес проходить на тлі зниження загальної реактивності організму, тобто коли організм людини ослаблений. Імунітет не може впоратися з мікробним агентом через попередню сенсибілізацію (чутливість організму до впливу мікроорганізмів, алергенів тощо) з вогнища одонтогенної інфекції. Також свій вплив формування запального процесу надають зовнішні чинники: довкілля (температура повітря, вологість, вітер), соціально-побутові умови проживання, заражені люди під час епідемії.

При введенні в порожнину пазухи сторонніх предметів (пломбувальний матеріал, стоматологічний інструмент, корінь зуба при ускладненому видаленні) відбувається порушення функції миготливого епітелію верхньощелепної пазухи, який повинен виводити слиз із частинками пилу, мікрообранізмами і т. д. На тлі хронічного запалення:

  • розвивається склерозування (заміщення епітелію сполучною тканиною, не здатною виконувати функції миготливого епітелію) та потовщення слизової оболонки;
  • формуються великі ділянки ерозування (поверхневого дефекту слизової оболонки), розволокнення та розриву базальної мембрани слизової оболонки верхньощелепної пазухи.

З боку власної платівки слизової оболонки спостерігається повнокровність судин, набряк тканин, запальні та геморагічні інфільтрати.

Сторонні тіла у просвіті пазухи формують ділянки склерозу слизової оболонки, десквамації (відшарування) епітелію. Еозинофільний інфільтрат (патологічний запальний інфільтрат з високим вмістом еозинофілів - формених елементів крові) у слизовій оболонці верхньощелепної пазухи по периферії стороннього тіла свідчить про приєднання алергічного процесу. При цьому стан місцевого та загального імунітету визначає форму верхньощелепного синуситу.

Дуже важливою ланкою в патогенезі верхньощелепного синуситу є утруднення вентиляції пазухи та блокування відтоку запальної рідини через природне сполучення. В результаті відбувається порушення природного мукоциліарного кліренсу (самоочищення) та блокування дренажної функції.

Зміни у стані кісткової тканини дна верхньощелепної пазухи та слизової оболонки, що її вистилає, згодом відіграє свою роль при операції видалення зуба та в рази збільшує ризик розвитку перфорації дна гайморової пазухи з розвитком ороантрального повідомлення.

Класифікація та стадії розвитку одонтогенного верхньощелепного синуситу

Класифікація з поширеності:

  • односторонній;
  • двосторонній.

За типом течії:

  • гострий;
  • підгострий;
  • хронічний;
  • загострення хронічного.

Через розвиток:

  • ятрогенні (виведення пломбувального матеріалу в пазуху, ускладнені видалення зубів);
  • запальний процес у періапікальних тканинах.

За характером морфологічних змін:

  • катаральні - рясна відокремлюване з носа, закладеність носа;
  • гнійні - закладеність носа, гнійне відокремлюване з носа, головний біль, підвищена температура тіла, озноб, слабкість;
  • поліпозні - розростання патологічної сполучної тканини аж до повної відсутності вентиляції пазухи, утруднене носове дихання;
  • гнійно-поліпозні – нагноєння патологічної тканини, озноб, підвищена температура тіла.

Клінічна класифікація одонтогенних синуситів за Марченком Н.Г.:

  • Закрита форма:
  • синусити на фоні хронічних періодонтитів;
  • синусити на тлі одонтогенних кіст, що вросли у верхньощелепну пазуху.
  • Відкрита форма
  • перфоративні синусити
  • синусити, що є ускладненням хронічного остеомієліту (запалення) альвеолярного відростка або тіла верхньої щелепи.

Стадії одонтогенного верхньощелепного синуситу:

  • 1 стадія – катаральне запалення. Розвивається після пошкодження здорової слизової оболонки верхньощелепного синусу, причиною якого може бути: 1) приєднання патогенної мікрофлори із вогнища одонтогенного запалення; 2) застосування стороннього тіла; 3) ускладнене видалення верхнього великого або малого корінного зуба з утворенням перфорації дна гайморової пазухи. Ця стадія характеризується рясним відокремлюваним з носа, болями в області ураженої гайморової пазухи, головними болями та іншими симптомами загальної інтоксикації, набряком м'яких тканин, що належать до верхньощелепної пазухи. Блокування дренажної функції перешкоджає виведенню патологічної рідини через природне сполучення, що з приєднанні анаеробної мікрофлори сприяє переходу катарального запалення в гнійне.
  • 2 стадія – гнійна. Розвивається при невчасному чи нераціональному лікуванні. Вона характеризується більш вираженими симптомами загальної інтоксикації організму (головний біль, нудота, озноб, підвищена стомлюваність) та більш тяжким лікуванням. У цьому стадії великий ризик розвитку ускладнень.

Гнійне запалення

  • 3 стадія – хронічна. Перехід у хронічну форму є несприятливим результатом лікування гострого верхньощелепного синуситу. При безсимптомному перебігу характеризується зміною слизової оболонки за продуктивним (освіта поліпів, гіпертрофія епітелію) або атрофічного типу (зміна слизової оболонки зі втратою її функціональних призначень - зігрівання повітря і самоочищення, що вдихається). Склероз та потовщення слизової оболонки гайморової пазухи внаслідок наявності хронічного запалення, спричиненого стороннім тілом, є передраковим станом.

Ускладнення одонтогенного верхньощелепного синуситу

Найбільш частими ускладненнями одонтогенного верхньощелепного синуситу є очні та внутрішньочерепні ускладнення.

Очникові ускладнення найчастіше поширюються контактним або гематогенним шляхом (через кров). Нижня стінка орбіти одночасно є верхньою стінкою верхньощелепної пазухи. При постійному запаленні кісткова перегородка може зруйнуватися, часом із заснуванням остеомієліту. Тоді інфекція із синуса проникає в орбіту з утворенням абсцесу або флегмони очної ямки, що може призвести до невриту очного нерва, погіршення зору, в особливо важких формах до втрати зору. Характерною ознакою абсцесу очної ямки є набряк оточуючих м'яких тканин, виділення гною з очної ямки, болючість при рухах очних яблук, зниження зору, болю давить характеру.

Набряк навколишніх м'яких тканин

До внутрішньочерепних ускладнень відносяться абсцеси головного мозку, менінгіт , тромбоз печеристого синусу. Внутрішньочерепні ускладнення зустрічаються у чоловіків у 2 рази частіше, ніж у жінок. Це з особливостями кровопостачання. Такі патології є найбільш тяжкими ускладненнями одонтогенного верхньощелепного синуситу. При несвоєчасному виявленні можуть призводити до серйозних наслідків, часом необоротним (наприклад до інвалідизації чи смерті).

При абсцесі мозку клінічна картина безпосередньо залежить від локалізації гнійника. Загальними симптомами даного захворювання є головний біль, лихоманка, неврологічна симптоматика відповідно до локалізації та розміру вогнища (втрата мови, зору, рухової активності, пам'яті тощо), можливі епілептичні напади, які раніше у пацієнта не відзначалися.

Менінгіт та тромбоз печеристого синуса також є дуже несприятливими наслідками верхньощелепного синуситу. Поряд із абсцесом головного мозку показано надання екстреної допомоги в умовах спеціалізованого стаціонару. Дані ускладнення супроводжуються головними болями, блюванням, ознобом, припадками.

Менінгіт

Діагностика одонтогенного верхньощелепного синуситу

Діагностика одонтогенного верхньощелепного синуситу включає клінічні та апаратні методи дослідження. У ході клінічного обстеження проводиться збирання скарг, вивчення історії захворювання, встановлення супутніх загальносоматичних патологій.

Найбільш інформативними методами дослідження можна назвати променеві методи діагностики. Традиційні методи променевої діагностики, такі як рентгенограма черепа в носо-підборідній проекції, рентгенограма черепа до прямої та бічної проекції, недостатньо інформативні. За допомогою ортопантомограми та внутрішньоротової контактної рентгенограми можна виявити причинний зуб, але не у всіх випадках. Крім того, з їх допомогою не вдасться достовірно оцінити стан верхньощелепних пазух.

Пломбувальний матеріал у пазусі на ортопантомограмі

З впровадженням у практику таких методів, як конусно-променева комп'ютерна томографія (КЛКТ), мультиспіральна комп'ютерна томографія (МСКТ) та магнітно-резонансна томографія (МРТ) практикуючі лікарі можуть достовірно встановити не тільки причинний зуб, оцінити стан кісткових та м'якотканних структур верхньощелепної. але й спрогнозувати та спланувати лікування.

З впровадженням у практику апаратів з ендоскопом для клініцистів відкрилося безліч можливостей. Тубус ендоскопа буває не тільки прямим, а й має властивості згинатися. Ця властивість дозволяє візуалізувати найважче і витіюваті повітроносні ходи, при необхідності промити їх, провести забір слизової оболонки на цитологічне або патогістологічне дослідження, а також взяти мазок на флору (це необхідно для виявлення збудника). Тому в даний час за допомогою ендоскопії можна провести не тільки повний спектр діагностичних заходів, але й повноцінну операцію без розрізів та з мінімальною травматизацією. За допомогою ендоскопічної методики вдається оцінити стан слизової оболонки синуса (колір, набряклість), оцінити стан видимих ​​кровоносних судин, виключити їх тромбоз,

Дуже важливим діагностичним методом є дослідження мікробного складу слизової оболонки верхньощелепної пазухи. В даний час можливо не тільки вивчити якісний та кількісний склад мікроорганізмів синуса, але й виявити їхню чутливість до протимікробних препаратів. Враховуючи той факт, що кількість одонтогенних верхньощелепних синуситів, викликаних грибковою флорою, збільшується, виявлення збудника є одним з найважливіших діагностичних заходів, спрямованих на підбір раціональної лікувальної терапії. Своєчасне проведення біопсії з подальшим дослідженням матеріалу на клітинному або тканинному рівні дозволить виключити злоякісний процес, оскільки осередки хронічної інфекції, особливо спричиненої стороннім тілом, оцінюються як передраковий стан.

Лікування одонтогенного верхньощелепного синуситу

Найчастіше лікування одонтогенного верхньощелепного синуситу проводиться комбінацією консервативного та хірургічного методів. Спосіб лікування та його обсяг залежить від причинного фактора та перебігу захворювання.

При одонтогенному синуситі, викликаному гострим або загостреним періодонтитом, лікування часто складається з усунення причинного фактора та призначення медикаментозної терапії. Для усунення причини запалення проводиться ендодонтичне лікування кореневих каналів хворого зуба з подальшим пломбуванням.

Ендодонтичне лікування кореневих каналів

При великому руйнуванні коронкової частини зуба, сильної його рухливості, і навіть відмови пацієнта від збереження причинного зуба проводиться його екстракція (видалення). Якщо на момент звернення у пацієнта розвинулася гнійна форма гаймориту, проводиться пункція верхньощелепної пазухи з евакуацією гнійного вмісту та щоденним промиванням синуса розчинами антисептиків. Призначається медикаментозна терапія. При катаральній формі гострого верхньощелепного синуситу пункція пазухи не потрібна, призначається медикаментозна терапія та промивання через природне сполучення.

Лікування одонтогенного верхньощелепного синуситу зазвичай є міждисциплінарною проблемою: хворобу спільно лікують стоматологи-терапевти, стоматологи-хірурги, щелепно-лицьові хірурги та оториноларингологи. Кількість фахівців залежить від тяжкості перебігу захворювання.

При одонтогенних кістах верхньощелепної пазухи, наявності пломбувального матеріалу та інших сторонніх тіл у просвіті верхньощелепної пазухи без ороантрального повідомлення (патологічного повідомлення між порожниною пазухи та порожниною рота) показано оперативне лікування. Існує кілька видів операцій на верхньощелепній пазусі.

Радикальна гайморотомія по Колдуелл - Люку. Під загальною анестезією розсікають слизову оболонку і окістя напередодні порожнини рота від ікла до другого великого корінного зуба. Розпатором скелетують (оголюють) кісткову тканину, після чого трепанують (створюють доступ) передню стінку гайморової пазухи. Трепанаційний отвір розширюють до 1,5*1,0 см, січуть слизову оболонку передньої стінки синуса і видаляють з пазухи всі патологічні тканини та рідини: гній, поліпи, сторонні тіла, оболонку кісти, згустки крові тощо. Даний вид операції вимагає гранично акуратного виконання, адже необхідно прибрати всю патологічну тканину найменш травматично, не торкнувшись здорової слизової оболонки пазухи. Також у ході операції створюється додаткове повідомлення між порожниною синуса та порожниною носа, яке згодом встановлюються трубки для подальшого промивання розчинами антисептиків. Після цього проводиться ушивання післяопераційної рани, призначається медикаментозна терапія. Отриманий у ході проведення операції матеріал спрямовується на патогістологічне та бактеріологічне дослідження. За літературними даними, цей оперативний метод у 80% випадків має ускладнення у післяопераційному періоді:

  • заміщення миготливого епітелію рубцевою тканиною;
  • зарощення природного сполучення з порожниною носа;
  • порушення чутливості зубів та прилеглих м'яких тканин;
  • травму носослезного каналу;
  • сльозотеча;
  • остеомієліт верхньої щелепи та вилицевої кістки.

Радикальна гайморотомія по Колдуелл - Люку

При щадній мікрогайморотомії проводиться розріз розміром близько 8 мм в області ямки, трепанується передня стінка верхньощелепної пазухи, отвір розширюється для введення ендоскопа та ендоскопічного хірургічного інструменту. Проводиться санація (очищення) верхньощелепної пазухи, видалення сторонніх тіл та патологічних тканин під контролем ендоскопа. Даний метод дозволяє за мінімальної травматизації досягти адекватної санації порожнини синуса.

Мікрогайморотомія

Більш сучасним хірургічним втручанням є троакарна синусотомія, при якій проводиться прокол слизової оболонки в області іклова ямки з подальшою трепанацією передньої стінки верхньощелепної пазухи і введенням в отриманий отвір троакара (інструменту, призначеного для проникнення в інструменти проведення оперативної санації пазухи. При мікрогайморотомії та троакарної синусотомії додаткове сполучення не накладається.

Можливі методи санації пазухи через природне сполучення без проколів та розрізів, подібні методи лікування проводять лікарі оториноларингологи.

Окрему увагу варто приділити лікуванню перфоративних форм верхньощелепних синуситів як однієї з найчастіших форм. На даний момент існує безліч способів закриття перфорації дна верхньощелепної пазухи, багато з яких лише трохи відрізняються один від одного в методиці проведення. Усі техніки переслідують такі цілі:

  • надійне закриття перфораційного отвору;
  • профілактику рецидивів;
  • попередження формування стійкого ороантрального співустя.

Найчастіше використовуються різні варіації заміщення дефекту щічним клаптем. Суть у своїй одна:

  • забір слизової оболонки альвеолярного відростка верхньої щелепи;
  • формування слизово-окістяного клаптя, його мобілізація (створення рухливості) і переміщення на піднебінну поверхню з наступним ушиванням.

Очевидним недоліком даного методу є забезпечення м'якотканної регенерації в області перфораційного отвору. Також до мінусів даного методу можна віднести втрату прикріпленої кератинізованої ясна (незмінної манжети, бар'єру, який захищає зуб і кістку навколо нього від травматичної дії харчової грудки, проникнення мікробів та інших факторів). Крім того, операція може призвести до зменшення глибини напередодні порожнини рота (проміжку м'якої тканини між губою або щоками та елементами зубощелепного ряду), що загрожує розвитком гінгівіту, пародонтиту, формуванням неправильного прикусу, розхитуванням зубів та іншими патологіями.

Будова ясен.  Прикріплена кератинізована ясна

Для збереження прикріпленої кератинізованої ясна і глибини напередодні порожнини рота почали використовувати піднебінний клапоть на ніжці живлення. До недоліків даного методу можна віднести велику травму та велику ранову поверхню твердого піднебіння. У зв'язку з цим в даний час широко використовується розщеплення піднебінного слизово-окістяного клаптя. Однак ці методи також не дозволяють досягти відновлення втраченого обсягу кісткової тканини. Для відновлення кісткової тканини альвеолярного відростка в області перфораційного отвору використовуються різні синтетичні та природні кістковозамінні матеріали.

Прогноз. Профілактика

При своєчасному зверненні пацієнта за стоматологічною допомогою, раціональній діагностиці патології зубощелепної системи та правильному лікуванні настає одужання. Якщо лікування не провести вчасно, можливий розвиток таких серйозних ускладнень, як абсцес головного мозку, менінгіт та ін.

Профілактикою розвитку верхньощелепних синуситів є своєчасна санація ротової порожнини, адже основною причиною розвитку захворювання є ускладнений каріозний процес. Тільки своєчасне звернення пацієнта, розпізнавання карієсу та адекватне його лікування здатне виключити розвиток запальних змін у періапікальних тканинах. Використання сучасних та якісних стоматологічних матеріалів, інструментів та апаратів дозволяє знизити кількість верхньощелепних синуситів, причинами яких є помилки у ендодонтичному лікуванні кореневих каналів. Також для зниження розвитку верхньощелепних синуситів через лікарські помилки лікарю потрібно постійно вдосконалювати свою теоретичну підготовку та практичні навички.

Для профілактики перфоративного верхньощелепного синуситу дуже важливою є ретельна діагностика перед операцією видалення зуба. Необхідно оцінити відстань від коренів зуба, що видаляється, до дна верхньощелепної пазухи: чим більший обсяг верхньощелепної пазухи, тим вірогідніше виникнення її перфорації в ході видалення. Також необхідно оцінити розмір запального вогнища в області верхівки кореня, стан слизової оболонки верхньощелепного синусу та ступінь її залучення до патологічного процесу. Найчастіше уникнути перфорації дна гайморової пазухи дозволяє атравматичне видалення із сепарацією (роз'єднанням) коренів зуба. Цей спосіб ефективний навіть при пневматичному типі пазухи та значному розмірі запального вогнища у періапікальних тканинах.

Крім цього, необхідно своєчасно виявити розвиток перфорації дна верхньощелепної пазухи та надійно її закрити у разі виникнення. Тільки так можна виключити утворення стійкого ороантрального співустя та знизити ризик переходу захворювання на хронічну форму.