Мезіальний прикус - симптоми та лікування

Мезіальний прикус - зубощелепна аномалія, що розташовується в сагітальній площині і пояснюється висуванням нижньої щелепи щодо верхньої (мезіальне положення).

Мезіальне положення нижньої щелепи

Мезіальна оклюзія займає одне з провідних місць серед патологій прикусу, які завжди вдається повністю усунути.

Едвард Енгль в 1898 році охарактеризував даний тип оклюзії наступним чином: мезіальний щічний бугор першого моляра верхньої щелепи розташовується позаду поздовжньої (міжбугоркової) фісури (поглиблення на жувальній поверхні зубів) першого моляра нижньої щелепи.

Співвідношення зубів при мезіальному прикусі

В епідеміологічній структурі цей прикус становить до 12% серед населення. На відміну від дистального прикусу, мезіальна оклюзія зустрічається не так часто, але торкається всіх вікових категорій людей. Згідно з літературою, частота мезіальної оклюзії зросла за останні 20 років на 25%. Такий приріст можна пояснити прогресуючим впливом етіопатогенетичних факторів.

Етіологія даної оклюзії включає генетичну схильність і вплив причинних факторів у різні періоди розвитку.

Етіологічні чинники також можна розділити на великі групи:

  • екзогенні (під впливом зовнішніх факторів);
  • ендогенні (у зв'язку із внутрішніми причинами).

Генетичний фактор може характеризуватись аутосомно-домінантним типом успадкування цієї оклюзії, а також частковою пенетрантністю (генетичною популяцією). Крім цього, можливі генетично зумовлені деформації будови лицьового скелета та будови нижньої щелепи.

В антенатальному (внутрішньоутробному) періоді розвитку можна відзначити такі фактори, що впливають на формування мезіальної оклюзії:

  • вплив несприятливих факторів;
  • наявність захворювань матері (зокрема токсикози);
  • порушення обміну речовин.

У постнатальному (ранньому післяпологовому) періоді етіологічними факторами виникнення мезіального співвідношення щелеп можуть бути:

  • гіперодонтія зубного ряду на нижній щелепі;
  • наявність надкомплектних зубів у зубному ряді нижньої щелепи;
  • відсутність зародків зубів на верхній щелепі або їх рання втрата (це може призвести до припинення зростання та розвитку верхньої щелепи).

Перенесені захворювання дітей (рахіт), травми щелеп, запальні захворювання (остеомієліт), наявність шкідливих звичок також формують цю патологію.

Симптоми мезіального прикусу

Клініка мезіального прикусу залежить від:

  • віку пацієнта;
  • наявності функціональних відхилень;
  • зміни розмірів та форми щелеп;
  • форми зубощелепної аномалії (відповідно до класифікації).

Необхідно підкреслити, що існує два мезіальні прикуси:

  • фізіологічний - анатомічно характеризується морфологічною та функціональною нормою;
  • патологічний - вимагає ортодонтичного втручання, оскільки виникають морфофункціональні зміни.

Патологічний прикус має лицьові та внутрішньоротові ознаки мезіальної оклюзії.

Лицеві прояви патології видно відразу: у пацієнта порушується естетика особи через мезіальне положення нижньої щелепи, а отже відбувається виступ підборіддя. Внаслідок цього, губа на верхній щелепі западає, а на нижній щелепі губа стає товщою.

Підборіддя, що виступає, при мезіальному прикусі

Ця оклюзія сприяє формуванню увігнутого профілю та зменшенню нижньої третини особи. Якщо виникає збільшення кута Gn, поєднання мезіального прикусу з відкритим, то нижня третина особи навпаки збільшується, а губи обох щелеп знаходяться в постійній напрузі.

Внутрішньоротові ознаки характеризуються ступенем усунення нижньої щелепи вперед щодо верхньої. У ротовій порожнині фронтальна група зубів розташовуються у зворотному перекритті.

Нижні зуби перекривають зуби верхньої щелепи

Передня група зубів на нижній щелепі може сприяти виникненню ретрузії (зміщення) верхніх передніх зубів, що посилює оклюзію.

Співвідношення зубних рядів також змінюється: щічний бугор першого моляра верхньої щелепи розташовується позаду поздовжньої борозни першого моляра нижньої щелепи. Так, виникає сагітальне невідповідність становища обох щелеп. Величина даної невідповідності визначається шириною пагорбів (наприклад, мезіальне зміщення на 1,5 бугра).

Невідповідність положення щелеп

У передньому відділі співвідношення зубів може бути різним: прямий контакт, вертикальна дизоклюзія та інші форми.

При несмиканні різців обох щелеп можуть виникнути функціональні порушення процесів жування, мови та дикції. Крім цього, нерівномірне навантаження на різці обох щелеп може призвести до ранньої втрати зубів.

Патогенез мезіального прикусу

Мезіальний прикус формується під впливом групи етіопатогенетичних факторів. У молочному прикусі виділяють три механізми виникнення даної оклюзії:

  • недорозвинення верхньої щелепи;
  • прискорений розвиток нижньої щелепи;
  • поєднання двох механізмів.

Неправильне вигодовування є одним із етіопатогенетичних факторів. Як відомо, спочатку дитина має фізіологічне інфантильне ковтання. Прорізування молочних зубів сприяє переходу смоктальних рухів у жувальні, а інфантильного ковтання у нормальне. Якщо цього немає, то ковтання не змінюється, а язик під тиском тисне на передні зуби. Внаслідок цього нижня щелепа займає мезіальне становище.

Соматичні захворювання, такі як рахіт, сприяють неправильному дозріванню кісткової тканини. Розвиток і зростання щелеп порушується, виникає невчасне прорізування молочних зубів.

Ендокринні захворювання можуть стати причиною мезіального прикусу. Так, при надмірному виробленні СТГ (соматотропного гормону, що стимулює ріст організму) виникає акромегалія, що характеризується посиленим розвитком деяких частин організму. Вплив гормону на нижню щелепу призводить до її надмірного зростання, а збільшений у розмірах язик і укорочена вуздечка язика формують мезіальне зміщення щелепи.

Мезіальний прикус при акромегалії

Шкідливі звички займають одне з перших місць серед етіопатогенетичних факторів формування мезіальної оклюзії. Серед них розрізняють смоктання пальців, губи, опущення голови до грудної клітки під час сну, підкладання руки під підборіддя.

Гіпертрофія (болюче збільшення) язичної мигдалини може призвести до утрудненого дихання. Щоб запобігти цьому процесу, дитина починає висувати щелепу в передню оклюзію, при цьому можуть сформуватися парафункції м'язів внаслідок великого навантаження. Таким чином, поступово виникає мезіальна оклюзія.

Збільшена язична мигдалина

Каріозні процеси жувальної групи зубів нижньої щелепи у поєднанні з ротацією (обертанням) по осі нижніх фронтальних зубів призводять до прогенії.

Травматичні пошкодження, злоякісні та доброякісні пухлини та хірургічні втручання можуть призвести до недорозвинення верхньої щелепи та формування патологічної оклюзії.

Класифікація та стадії розвитку мезіального прикусу

Існує кілька класифікацій мезіальної оклюзії.

Згідно з літературою, перша класифікація ґрунтувалася на локалізації передньої групи зубів обох щелеп. Так, Кнейзил та його учні виділили два типи мезіального прикусу:

  • фізіологічний - є варіантом нормальної анатомії, він характеризується максимальними контактами зубів у фронтальній та бічній групі зубів, а також язичним контактом різців;
  • патологічний - пояснюється порушенням як у функціональному, так і морфологічному плані (наявність сагітальної щілини та зворотного перекриття).

У 1928 році А.А. Лімберг висунув свою класифікацію. Він запропонував поділ патології на справжній та хибний мезіальний прикус. Останній тип характеризується нормальним зростанням та розвитком нижньої щелепи, проте мезіальне зміщення буде присутнє.

Е. Енгль у 1989 році виділив шість ключів оклюзії, серед яких першим ключем він розглядав співвідношення перших молярів. Так, мезіальний прикус відноситься до третього класу за класифікацією Енгля і характеризується наступним співвідношенням молярів: мезіально-щічний бугор першого великого корінного зуба верхньої щелепи розташовується позаду міжгорбкової фісури першого великого корінного зуба нижньої щелепи.

Класи прикусу з Е. Енгля

А.І. Бетельман розглядав мезіальний прикус у сагітальній площині (що ділить об'єкт на ліву та праву сторони) і виділив такі форми:

  • верхня мікрогнатія;
  • нижня макрогнатія;
  • поєднання двох вищезгаданих форм.

У 1978 році С.І. Дорошенко за допомогою телерентгенографічних знімків провела аналіз та визначила етіологічні фактори, на підставі яких виникла мезіальна оклюзія. У першій групі розташовуються фактори, що сприяють нижній макрогнатії. До них відносяться посилений розвиток окремих анатомічних ділянок нижньої щелепи: тіла та гілки. У другій групі розглядаються фактори, що сприяють мезіальному зміщенню нижньої щелепи - антеріальне положення в черепі та СНЩС. Заключна група включає фактори, що сприяють затримці розвитку та зростання верхньої щелепи.

Ф.Я. Хорошилкіна розділила мезіальний прикус на три форми:

  • зубоальвеолярна;
  • гнатична;
  • змішана.

Л.С. Персін у 2004 році на підставі класифікацій попередніх років створив власну класифікацію. Він виділив дев'ять груп, які сприяють формуванню мезіальної оклюзії:

  • нижня макрогнатія (надмірний розвиток щелепи);
  • нижня прогнання (виступ щелепи вперед);
  • верхня мікрогнатія (недорозвинення щелепи);
  • верхня ретрогнатія (зміщення щелепи всередину черепа);
  • верхня мікрогнатія та нижня макрогнатія;
  • верхня ретрогнатія та нижня прогнання;
  • верхня мікрогнатія та нижня прогнання;
  • верхня ретрогнатія та нижня макрогнатія;
  • звичне висування нижньої щелепи вперед.

Ускладнення мезіального прикусу

Мезіальна оклюзія є патологічною оклюзією, яка часто рецидивує. За відсутності своєчасно розпочатого лікування дана патологія прогресує та сприяє формуванню більш тяжких ускладнень.

Одним із найпоширеніших ускладнень є порушення пропорційності та гармонії особи. Людина має специфічний увігнутий профіль, внаслідок висування нижньої щелепи вперед (мезіальне зміщення).

Ця оклюзія поєднується з аномаліями окремих зубів, а також зубощелепними аномаліями. Так, при зміщенні нижньої щелепи вперед може виникнути зворотне перекриття області фронтальних зубів.

Зворотне перекриття зубів

Наявність сагітальної щілини формує функціональні порушення у процесі жування (жувальна ефективність знижується рахунок лінгвального контакту зубів переднього відділу).

При порушеннях у роботі жувального апарату формуються порушення функціонування шлунково-кишкового тракту. Крім цього, порушення процесу жування впливає на функціонування скронево-нижньощелепного суглоба. Виникають дисфункції, запальні та дистрофічні захворювання суглобів.

Скронево-нижньощелепний суглоб

Зворотне перекриття значного характеру сприяє виникненню хронічної травми пародонту, коли передня група зубів може досягати ясна нижньої щелепи. При такій оклюзії можуть виникати гінгівіти, пародонтити, пародонтози.

Зворотне перекриття незначного характеру (фронтальна група зубів розташовується встик) сприяє виникненню патологічної стираності, а великі навантаження на жувальну групу зубів компенсуються до певного моменту, поки не почнуть руйнуватися.

Стирання зубної емалі

При скелетній аномалії ІІІ класу по Енглю виникають труднощі при ортопедичному та імплантологічному підході лікування (погане протезування та імплантація). Дана група пацієнтів у більшості випадків має порушення дикції та мови. Хворі часто скаржаться на болі у скронево-нижньощелепних суглобах, які іррадіюють у вушну область та область голови.

Діагностика мезіального прикусу

Діагностика мезіального прикусу включає методи клінічного і параклінічного обстеження.

Клінічна діагностика передбачає:

  • опитування пацієнта (збір скарг, анамнезу життя та захворювання);
  • огляд;
  • пальпацію;
  • оцінку функціонального стану ротової порожнини.

Людина з мезіальним прикусом має увігнутий профіль: різко виступає підборіддя, рахунок цього змінюються пропорції особи (нижня третина особи збільшена). Виникає потовщення губи на нижній щелепі та її укорочення на верхній. Змикання губ напружене. Фронтальна група зубів нижньої щелепи розташовується спереду верхніх зубів.

Огляд порожнини рота передбачає дослідження слизової оболонки, пародонту та твердого піднебіння. Порожнина рота при мезіальному прикусі характеризується усуненням нижнього зубного ряду вперед по відношенню до верхньої. Кут нижньої щелепи збільшений, внаслідок цього носогубні складки більш виражені, а підборіддя складка, навпаки, не виражена.

При пальпації скронево-нижньощелепного суглоба (СНЩС) у разі мезіального прикусу виникають функціональні порушення у формі дискомфорту та болю.

Параклінічна діагностика передбачає:

  • рентгенографію СНЩС (ортопантомографію, телерентгенограму в бічній проекції);
  • фотографування в анфас та профіль;
  • створення діагностичних моделей шляхом зняття відбитків (зліпків);
  • оцінка стану СНЩС.

Завдяки ортопантомографії можна:

  • розглянути всю зубощелепну систему (розташування зубів у вертикальній площині щодо один одного, мезіодистальні відносини між зубними рядами, симетричність двох половин щелеп);
  • оцінити стан твердих тканин;
  • виявити зміни в періапікальних областях;
  • визначити наявність зародків постійних зубів у тимчасовому прикусі.

Ортопантомограма мезіального прикусу

Телерентгенограма проводиться визначення компонента аномалії (скелетних чи аномалій м'яких тканин.

Дослідження СНЩС проводять за допомогою комп'ютерної томографії та визначають або мезіальне положення суглобових головок, або атипове, що при роботі СНЩС здатна викликати його дисфункцію.

Гнатична форма прикусу за Хорошилкіною характеризується невідповідністю зубоальвеолярних дуг обох щелеп. Зубоальвеолярна форма визначається проведенням функціональної проби: пацієнта просять засунути нижню щелепу та лікар-ортодонт оцінює перший ключ оклюзії по Енглю.

Лікування мезіального прикусу

Лікування проводиться після медичного висновку стоматолога:

  • постановка основного діагнозу - аномалія прикусу або окремих зубів, а також кісткових та м'яких структур;
  • визначення супутнього захворювання (можливі дисфункції СНЩС).

Методи лікування мезіального прикусу:

  • апаратна корекція;
  • ортопедичне та ортодонтичне лікування;
  • хірургічне втручання;
  • фізіотерапія;
  • міофункціональна гімнастика.

Своєчасна діагностика захворювання та усунення етіологічних факторів сприяє нормальному розвитку та зростанню зубощелепного апарату.

Лікування мезіальної оклюзії у тимчасовому прикусі полягає у сприянні нормальному розвитку та зростанню щелеп. При затримці зростання верхньої щелепи необхідно:

  • виконувати масаж передньої ділянки верхнього альвеолярного відростка;
  • усувати патологічні прикріплення вуздечок мови та міофункціональні порушення (неправильне ковтання, коли мова упирається кінчиком на небо, ротове дихання, смоктання великого пальця та інші).

Для лікування даної патології при тимчасовому прикусі застосовують апаратурний метод лікування за допомогою платівки Хінца або Шонхера, вестибулярної платівки з упором для язика.

Можливий ортопедичний метод лікування – вибіркове пришліфовування у разі блоку верхньої щелепи через екструзію іклів.

Пришліфування зубів

Комплексне лікування у змінному прикусі можливе також застосуванням апаратурного методу та міогімнастики. Широко застосовують такі апарати, як:

  • апарат Андрезена-Гойпля;
  • відкритий активатор Кламмта;
  • апарат Персіна;
  • активатори Хоффмана.

Лікування в постійному прикусі проводиться набагато складніше, оскільки остаточний розвиток та формування зубощелепного апарату вже відбулося.

Застосовують переважно ортодонтичні методи лікування у комбінації з міжщелепними тягами (у разі зубоальвеолярної форми мезіальної оклюзії).

Виправлення прикусу накладенням міжщелепної тяги

При нудному положенні зубів застосовують метод видалення найменш цінних зубів з подальшим нівелюванням (вирівнюванням) зубного ряду.

Крім перерахованих методів лікування, можливе виправлення мезіального прикусу шляхом хірургічного втручання. До методів оперативного лікування відноситься гратчаста компактостеотомія. У такому разі роблять отвори в апікальній ділянці фронтальної групи зубів з двох сторін альвеолярного відростка.

Операція з виправлення мезіального прикусу

При гнатичній формі (невідповідності зубоальвеолярних дуг щелеп) застосовують остеотомії на кшталт Ле Фор 1 або Ле Фор 2.

Прогноз. Профілактика

Дотримання всіх призначень лікаря-ортодонта – запорука успішного результату лікування. Це дозволить усунути функціональні та естетичні проблеми, що виникають при даному виді оклюзії.

Профілактику мезіального прикусу необхідно проводити з раннього віку та аж до утворення постійного прикусу.

Профілактика даної патології у молочному прикусі передбачає використання профілактичних апаратів (вестибулярні пластинки Хітца та Шонхера).

У змінному прикусі можливе застосування додаткових лікувально-профілактичних апаратів:

  • платівка із заслоном для язика;
  • накусочна платівка Катца;
  • апарат Андрезена-Гойпля;
  • відкритий активатор Кламмта та інші.

У поєднанні з ними можливе застосування позаротової гумової тяги та лицьової маски.

Лицьова маска з позаротовою гумовою тягою

Запобігти формуванню мезіального прикусу можна у разі усунення всіх етіологічних факторів:

  • виключити неправильне вигодовування (форма соски та її розміри повинні відповідати віку дитини);
  • вчасно перевести дитину на прийом твердої їжі (це дозволить стимулювати функцію жувальної мускулатури);
  • стежити за правильною гігієною порожниною рота;
  • своєчасно лікувати карієс та його ускладнення (санація порожнини рота);
  • запобігти виникненню шкідливих звичок (навчання від соски, прикушування верхньої губи, підкладання руки під підборіддя);
  • усунути парафункції м'язів;
  • стежити за положенням голови під час сну;
  • запобігти ранній втраті зубів;
  • усунути патології прикріплення вуздечки язика;
  • усунути наявність суперконтактів;
  • провести профілактичні заходи для усунення соматичних хвороб;
  • виключити порушення функцій дихання та ковтання.

Найбільш сприятливий період профілактики та лікування мезіального прикусу – дитячий вік, оскільки формування зубощелепного апарату ще не завершено (щелепи ростуть та розвиваються). У постійному прикусі щелепи сформовані повністю, тому виправлення мезіального прикусу в цей період буде тривалішим. Після закінчення лікування важливо запобігти рецидиву зубощелепної аномалії та забезпечити достатній ретенційний період (закріплення досягнутого результату).