Дистальний прикус - симптоми та лікування

Дистальний прикус (дистальна оклюзія) - це зубощелепна аномалія, розташована в сагітальній площині, при якій верхній зубний ряд виступає над нижнім, порушуючи їхнє змикання. У структурі зубощелепних аномалій на сьогоднішній день ця патологія займає одне з провідних місць і найчастіше зустрічається у дітей та підлітків від 4 до 16 років.

Правильний прикус та дистальний прикус

Причиною дистального прикусу є невідповідність величини та форми зубоальвеолярних дуг внаслідок надмірного розвитку верхньої щелепи, недорозвинення нижньої або поєднання цих двох факторів.

Оральна ознака дистальної оклюзії полягає в тому, що фронтальна група зубів не замикається, тому що відбувається подовження або укорочення переднього відділу, а бічна група замикається неправильно через звуження відповідного відділу, що сприяє формуванню блоку для зростання нижньої щелепи.

Дистальна оклюзія

На формування цієї патології оклюзії в різні періоди розвитку впливає комбінація різних факторів.

За даними професора Ф. Я. Хорошілкіної, дистальний прикус формують ендогенні та екзогенні фактори.

Перша група ендогенних факторів включає:

  • генетичну схильність;
  • ендокринні захворювання;
  • порушення внутрішньоутробного розвитку (вплив негативних факторів - іонізуюче випромінювання, дефіцит вітамінів та мікроелементів, застосування алкоголю, наркотичних та психотропних речовин, супутні захворювання матері).

Другу групу факторів можна поділити на загальні та місцеві. До цих факторів відносяться:

  • передчасне видалення молочних зубів;
  • травми та соматичні захворювання (наприклад, рахіт), які впливають на ріст та розвиток зубощелепного апарату;
  • захворювання дихальної системи, що порушують носове дихання;
  • шкідливі звички.

Дистальна оклюзія порушує функціональну здатність СНЩС (скронєво-нижньощелепного суглоба) та жувальних м'язів, внаслідок чого виникає зниження жувальної ефективності та дисфункція СНЩС. Також неповноцінний розвиток жувальної мускулатури може спровокувати розвиток порушення носового дихання та порушення артикуляції.

Скронево-нижньощелепний суглоб та жувальні м'язи

Симптоми дистального прикусу

Симптоми дистального прикусу можуть формувати естетичні порушення рахунок виникнення лицьових ознак. Наявні при дистальній оклюзії порушення м'язового балансу відбиваються на формуванні лицьового скелета та тонусі м'язів шиї. Лицьові ознаки складаються з виступу верхньої щелепи, формування «пташиного обличчя», оскільки скошений підборіддя, рахунок цього змінюється як профіль, і пропорції особи.

Верхня щелепа виступає вперед

Виникає западіння губи на нижній щелепі та укорочення губи на верхній. Фронтальна група зубів різко виступає вперед. Рот при даній оклюзії не зімкнуто, а злегка відкритий, відповідно губи також не замикаються.

Западіння губи на нижній щелепі та укорочення губи на верхній

Крім лицьових ознак є ротові ознаки, які, своєю чергою, формують функціональні порушення. До них відносять:

  • протрузію передньої групи зубів верхньої щелепи;
  • відсутність змикання між верхніми та нижніми фронтальними зубами;
  • порушення змикання бічної групи зубів у переднезадньому напрямку.

Найчастіше цей вид оклюзії зустрічається коїться з іншими аномаліями, наприклад, з аномаліями становища зубів: діастеми (щілина між зубами) чи інші прикуси (відкритий прикус).

Діастема

Дистальний прикус провокує порушення функцій органів дихальної системи, порушення артикуляції, жування та ковтання. Оскільки належне змикання зубів відсутнє, дитині важко відкушувати, пережовувати та ковтати їжу. Формується ротове дихання та інфантильне ковтання.

Дистальний прикус діє негативно на функцію СНЩС та жувальної мускулатури. При цьому прикус формується підвищений ризик виникнення та розвитку стоматологічних захворювань (карієсу, пародонтологічних проблем), так як виникає надмірний тиск на слизову оболонку нижніх фронтальних зубів.

Патогенез дистального прикусу

Патогенез дистальної оклюзії тісно пов'язаний із етіологічними факторами.

Немовля ретрогенія (дистальне відхилення нижньої щелепи) - це фізіологічна норма. У процесі акта ссання виникає навантаження на нижню щелепу, що надалі впливає її прискорене зростання. Неправильне штучне вигодовування впливає на зубощелепний апарат дитини, внаслідок цього вона не має належного тиску на нижню щелепу, не висуває її вперед. Через війну відсутня провідний чинник зростання щелепи.

Ротове дихання дитини є етіологічним фактором та наслідком різних міофункціональних порушень. Дане дихання формується рахунок виникнення механічних чинників, у яких носове дихання утруднено. До них можна віднести гіпертрофію нижніх носових раковин, захворювання верхніх дихальних шляхів. В результаті цих перешкод формується дистальне положення нижньої щелепи, мова розташовується на дні ротової порожнини, а верхня щелепа при цьому ущільнюється і звужується. Таким чином, формується звуження верхнього зубного ряду в бічних ділянках та подовження у передньому відділі, що надалі сприяє формуванню більшого передньозаднього розміру верхнього зубного ряду порівняно з нижнім зубним рядом.

Смоктання пальця чи шкідлива звичка закусувати губу є механічними чинниками впливу формування зубних дуг. Ці звички впливають на альвеолярні відростки щелеп і можуть призвести до порушень росту та розвитку щелепи. Таким чином, може виникнути затримка росту та розвитку переднього відділу нижньої зубної дуги та надмірне зростання верхнього відділу відповідної ділянки щелепи.

Смоктання пальця впливає формування зубних дуг

Н.І. Агапов вказує на негативний вплив ендокринних захворювань, зокрема рахіту, на зростання та формування передньої ділянки нижньої зубної дуги. Через рахіту може виникнути сагітальне невідповідність передніх відділів щелеп.

Передчасне видалення молочних зубів може призвести до зміни розташування постійних зубів, що також призводить до формування дистальної оклюзії.

Недостатня фізіологічна стираність сприяє формуванню дистального прикусу. За відсутності стираності не відбувається мезіального зсуву нижньої щелепи, в результаті цього постійні великі корінні зуби стають однобугорковим контактом з однойменними зубами на верхній щелепі.

М'язовий дисбаланс (розслаблення жувальної мускулатури, зменшення її тонусу) також бере участь у виникненні дистальної оклюзії. Дистальний прикус може формуватися при годівлі дитини м'якою їжею, що може призвести до неповного розвитку та зростання альвеолярного відростка.

Класифікація та стадії розвитку дистального прикусу

В даний час існує велика кількість класифікацій дистального прикусу.

Однією з найпоширеніших та загальноприйнятих класифікацій патологічного прикусу є класифікація Енглі. Вона ґрунтується на співвідношенні зубних рядів, що орієнтується в сагітальній площині за ознакою змикання перших великих корінних зубів. Відповідно до даної класифікації, дистальний прикус відноситься до другого класу аномалій прикусу. При цій патології оклюзії мезіально-щічний горбок верхнього першого великого корінного зуба розташовується кпереду від міжгорбкової фісури першого постійного моляра нижньої щелепи.

Класифікація Енгля

Дистальний прикус може відрізнятися за вестибулооральним становищем фронтальної групи зубів. Перший підклас описується протрузією переднього відділу верхнього зубного ряду та виникненням між ними щілин (треми, діастеми). Другий підклас характеризується ретрузією (відведенням назад) передньої групи зубів верхньої щелепи та дистопією (не до кінця прорізаними зубами).

А.І. Бетельман розділив сагітальний прикус за клінічними формами:

  • нижня мікрогнатія при нормальному розвитку верхньої щелепи;
  • верхня макрогнатія при нормальній нижній щелепі;
  • верхня макрогнатія у поєднанні з нижньою мікрогнатією;
  • прогнання верхньої щелепи зі стисненням у бічних ділянках.

Ф.Я. Хорошилкіна розділила дистальну оклюзію на три клінічні форми:

  • Зубоальвеолярна форма. Вона виникає через неправильне розташування окремих зубів, невідповідність розмірів зубів обох щелеп, невідповідність альвеолярних відростків, що в результаті виражається зміною норми довжини зубної дуги та її апікального базису. Так утворюється ретрузія нижнього фронтального відділу альвеолярного відростка, і навіть зсув бічної групи зубів верхньої щелепи вперед.
  • Гнатична форма. Вона розвивається через неправильні розміри обох щелеп, а також через невідповідність розташування їх у черепі.
  • Поєднана форма. Вона виникає в результаті комбінації порушень розташування зубів, невідповідності розмірів та положення у черепі щелеп.

Л.С. Персин висунув сучасну класифікацію і розділив дистальний прикус на чотири клінічні види:

  • дистальна оклюзія, що характеризується надмірним розвитком верхньої щелепи та зсувом верхнього зубного ряду вперед;
  • дистальна оклюзія, що характеризується дистальним положенням нижньої щелепи та зменшенням нижнього зубного ряду;
  • дистальна оклюзія, що характеризується звуженням бічних відділів зубних рядів, глибокою різцевою оклюзією або дизоклюзією;
  • поєднання аномалії оклюзії з аномаліями зубів та щелеп.

Ускладнення дистального прикусу

Дистальна оклюзія впливає як на зубощелепний апарат, а й у всі системи організму загалом. Ця аномалія прикусу може призвести до незворотних структурних та морфологічних змін. Серед основних ускладнень можна назвати такі:

  • Порушення гармонії особи, виникнення «пташиної особи». Лицьові пропорції порушуються, знижується нижня третина особи, оскільки верхній зубний ряд переважає нижній. При некоректному розподілі жувального навантаження відбувається деформація кісткових структур.
  • Порушення жування та ковтання. Внаслідок відсутності змикання між фронтальними групами зубів порушується жувальна ефективність. В результаті такого прикусу на задні бічні групи зубів впливає подвійне навантаження, і в акті жування переважають рухи, що перемелюють і дроблять.
  • Порушення прикусу надалі провокує виникнення запальних захворювань пародонту (опорного апарату зубів) через травму слизової оболонки. Травми виникають коли ріжучі краї зубів стикаються зі слизовою оболонкою ясна або піднебіння. Внаслідок цього в порожнині рота у пацієнта виникають ушкодження, осередки запалення. Цей фактор сприяє виникненню запальних захворювань слизової оболонки (стоматит, гінгівіт та інші). Також постійне травмування слизової оболонки може призвести до онкології.

Гінгівіт

  • Збільшується ризик виникнення карієсу, так як основне навантаження припадає на задні бічні зуби, які схильні до швидкого руйнування, виникнення тріщин і сколів.
  • Порушення гігієни ротової порожнини. Дистальний прикус у поєднанні з іншими аномаліями окремих зубів (наприклад, дистопія) призводить до неповноцінної гігієни ротової порожнини. Відбувається скупчення зубного нальоту та каменю, які надалі можуть призвести до виникнення карієсу та його ускладнень.
  • Порушення функціонування СНЩС. Виникає дискомфорт під час розмови та прийому їжі.
  • Складнощі протезування, імплантації.
  • Порушення дикції. Це може спричинити психологічний дискомфорт.

Крім стоматологічних проблем можуть виникнути захворювання інших органів та систем: захворювання ЛОР-органів, органів травлення, серцево-судинні захворювання.

Діагностика дистального прикусу

Діагностика дистального прикусу має на увазі повне клінічне та параклінічне обстеження.

Клінічні методи включають опитування (скарги, анамнез життя, анамнез захворювання) огляд, пальпацію, функціональні проби. При огляді людини з дистальним прикусом привертає увагу «пташине обличчя»: підборіддя скошене, рахунок чого змінюється як профіль, і пропорції особи. Огляд порожнини рота включає огляд слизової оболонки, пародонту і твердого піднебіння. Дистальний прикус у ротовій порожнині характеризується сагітальною щілиною більше 2 мм, а також дистальним розташуванням нижнього зубного ряду по відношенню до верхнього. Пальпація СНЩС вказує на функціональні порушення у вигляді дискомфорту та болю.

Орієнтовною ознакою є функціональна проба Ешлера - Біттнера. При зімкнутих щелепах людина висуває нижню щелепу вперед до ріжучо-горбкового контакту, після чого оцінюється профіль обличчя: покращення профілю свідчить про недорозвинення нижньої щелепи, а погіршення вказує на надмірний розвиток верхньої щелепи.

Параклінічні методи діагностики включають:

  • рентгенологічне обстеження;
  • фотографування в анфас та профіль;
  • зняття відбитків та отримання контрольно-діагностичних моделей;
  • оцінка стану СНЩС.

Пацієнта направляють на ортопантомографію, телерентгенографію у бічній проекції. По ортопантомограмі розглядають весь зубощелепний апарат, стан твердих тканин, зміни в періапікальних областях, у тимчасовому прикусі визначають зачатки постійних зубів. Також можна розглянути взаєморозташування зубів у вертикальній площині, мезіодистальні відхилення та симетричність двох половин щелеп. Телерентгенограма дозволяє визначити компонент аномалії (скелетний або аномалія м'яких тканин).

Ортопантомографія

Відповідно до вимірювань контрольної діагностичної гіпсової моделі визначають клінічні форми дистального прикусу за Ф.Я. Хорошілкіна.

Дослідження СНЩС проводиться за допомогою комп'ютерної томографії, що дозволяє визначити дистальне положення суглобових головок. Суглобова щілина в передньому відділі ширша, що при роботі СНЩС може викликати його дисфункцію.

Лікування дистального прикусу

Лікування призначають після постановки основного та супутнього захворювання. Основний діагноз вказує аномалію прикусу, аномалії окремих зубів, аномалії кісткових та м'яких структур. Супутній діагноз вказує на захворювання, що поєднуються з дистальною оклюзією (хвороби органів дихання).

Виділяють кілька методів лікування: за допомогою апаратів, ортопедичні та ортодонтичні, хірургічні, фізіотерапевтичні втручання, міофункціональні вправи.

Лікування дистальної оклюзії у тимчасовому прикусі

З раннього віку необхідно правильне вигодовування, усунення шкідливих звичок, виключення порушень функцій органів дихання, ковтання та артикуляції.

Лікування дистальної оклюзії у змінному прикусі

У цей період ефективно призначати функціональні апарати, серед яких успішно застосовуються:

  • регулятор функцій Френкеля;
  • активатори з гвинтами та лицьовою дугою;
  • апарати, що сприяють висуванню нижньої щелепи разом із міогімнастикою.

Також при дистальному прикусі внаслідок макродентії верхніх зубів призначають видалення зубів за Хотцем. У 7-8,5 років видаляються молочні ікла на верхній щелепі, в 10-11 - постійні премоляри, щоб створити достатнє місце для подальшого прорізування постійного ікла. При верхній макрогнатії призначають видалення премолярів та дисталізацію зубів за допомогою брекетів.

Лікування за допомогою апаратів

Лікування дистальної оклюзії у постійному прикусі

У постійному прикусі розвиток та зростання щелеп завершено. Лікування призначають залежно від клінічної форми оклюзії:

  • при зубоальвеолярній формі призначають лікування за допомогою брекет-системи;
  • при значному звуженні верхнього зубного ряду показано видалення найменш цінних зубів, можливе застосування апарату Деріхсвайлера;

Апарат Деріхсвайлера

  • при скелетній аномалії прикусу, що характеризується дистальним становищем нижньої щелепи, призначають лікування брекетами у поєднанні з гумовою тягою;
  • при гнатичній формі застосовують апарати та хірургічне втручання (остеотомія нижньої щелепи).

Остеотомія нижньої щелепи

Після завершення лікування слід ретенційний період (збереження досягнутого результату). У тимчасовому прикусі ретенція дорівнює періоду лікування. У змінному прикусі ретенція має бути більшою за період лікування в 2 рази. У постійному прикусі ретенційний період має бути бажано більшим за лікування в 3 рази.

Прогноз. Профілактика

Профілактика дистальної оклюзії проводиться з раннього віку до формування постійного прикусу. Оскільки дистальний прикус формується внаслідок великої кількості етіологічних факторів у різні вікові періоди, профілактичні заходи даної патології відповідають віку пацієнта та типу прикусу.

Профілактика дистальної оклюзії в молочному прикусі включає застосування профілактичних апаратів: вестибулярний щит, вертушка, активатор Роджерса, активатор Дасса.

Вестибулярний щит

При виникненні цієї патології оклюзії у тимчасовому прикусі призначають преортодонтичні трейнери, ортодонтичні конструкції для затримки росту та розвитку верхньої щелепи, а також виключення виникнення звуження зубного ряду на верхній щелепі та прискорення зростання нижньої щелепи. Можливе застосування наступних апаратів: апарат із заслоном для язика, накусочна платівка Катца, активатор Андрезена-Хойпля, відкритий активатор Кламмта, біонатори Бальтерса, Янсон, Хорошілкіна-Токаревич, кінетор Штокфіша, формувач прикусу Бімлера, регулятор функції Френкеля та багато інших.

Дотримання всіх призначень лікаря-ортодонту під час лікування сприяє успішному результату, усунення функціональних та естетичних проблем. Для запобігання виникненню дистальної оклюзії необхідно усунути всі етіологічні фактори:

  • виключити неправильне вигодовування;
  • вчасно перевести дитину на прийом твердої їжі (для стимулювання функції жувальної мускулатури);
  • запобігти виникненню шкідливих звичок (відучити від соски);
  • запобігти раніше видаленню молочних зубів;
  • вчасно провести профілактичні заходи щодо виправлення постави, усунення соматичних хвороб та запальних захворювань дихальної системи;
  • виключити порушення функцій дихання та ковтання.

Найбільш сприятливим періодом для профілактики та лікування дистального прикусу є дитячий період, оскільки щелепи продовжують рости та розвиватися. У постійному прикусі зубощелепний апарат сформований повністю, що потребує тривалішого лікування.