Дакріоаденіт - симптоми та лікування

Дакріоаденіт ("dakryon" - сльоза + "aden" - заліза + "itis" - суфікс, що вказує на запальний процес) - це запалення слізної залози. Для гострої форми характерний різкий біль при пальпації, почервоніння та набряк верхньої повіки, підвищена температура та загальне нездужання.

Дакріоаденіт

Слізний апарат людини складається з слізної залози з вивідними протоками та слізовідвідних шляхів. Слізна залоза розташовується в області верхньої частини очниці, у сльозовій ямці лобової кістки. У залозі виробляється сльозна рідина, яка омиває видиму частину очного яблука і захищає її від висихання. Після цього сльоза прямує у сльозне озеро у внутрішньому кутку ока. Потім сльозними канальцями сльози відводяться в слізний мішок, який відкривається в носослезный канал, тобто в ніс, а саме в нижню носову раковину.

Будова слізного апарату

Захворювання слізної залози - нечасте явище, на них страждає 0,56% населення.

Серед захворювань слізної залози виділяють:

  • дакріоаденіти - 23%;
  • пухлини - 67%;
  • ураження невідомої причини - 10%.

Найчастіше дакріоаденіти носять ізольований характер, не вимагають лікування та проходять самостійно, але іноді можуть прогресувати до нагноєння і навіть до атрофії слізної залози.

Причини дакріоаденіту

Виділяють дві форми дакріоаденіту: гостру та хронічну. Найчастіше гострий дакріоаденіт – це ускладнення загальних інфекцій, спричинених:

  • бактеріями - стафілококами, стрептококами, пневмококами;
  • вірусами - грипу , епідемічного паротиту, цитомегаловірусу , вірусу Епштейна - Барр;
  • грибами - кандида та ін;
  • найпростішими - мікрокліщами і в окремих випадках глистами, наприклад нематодою роду Dirofilaria.

Таким чином, гострий дакріоденіт виникає як ускладнення захворювань: грипу , ангіни , скарлатини , пневмонії , цитомегаловірусної інфекції , кишкових інфекцій. Найчастіше дакріоденіт розвивається при паротиті (свинці). Саме при паротиті гострий дакріоаденіт носить двосторонній характер і супроводжується одночасним запаленням привушної та підщелепної слинних залоз. Це з загальним будовою тканин слізних і слинних залоз.

Хронічний дакріоаденіт виникає на тлі активних форм хронічних інфекцій: туберкульозу, сифілісу , бруцельозу , хвороб крові (хронічних лімфолейкозів). Також до розвитку хронічного дакріоаденіту наводять системні захворювання: синдром Шегрена, саркоїдоз, хвороба Мікуліча, гранулематоз Вегенера, реактивний артрит, псевдотуморозне ураження слізної залози.

Симптоми дакріоаденіту

Гострий дакріоаденіт. Для гострої форми характерний різкий початок - пацієнт скаржиться на біль при пальпації, почервоніння та набряк зовнішнього відділу верхньої повіки. Внаслідок набряку зовнішній край верхньої повіки опущений, очна щілина набуває S-подібної форми або повністю закрита. Набряк може поширитися на скроневу область і всю половину особи, що призводить до повного закриття очної щілини.

Гострий дакріоаденіт

При гострому дакріоаденіті лимфатичні вузли збільшуються і стають болючими. Очне яблуко відхиляється всередину і вниз, з'являється невелике випинання очного яблука з орбіти і двоїння у власних очах. Порушується рух ока догори та назовні. При відтягуванні верхньої повіки видно почервоніння та набряк кон'юнктиви.

У дітей з ослабленим імунітетом при тяжкому перебігу можливий розвиток абсцесу або флегмони залози, яка може поширитись на простір за оком.

Також спостерігається погіршення загального стану: підвищується температура тіла, з'являється біль голови і слабкість, порушується сон і апетит. Гострий дакріоаденіт зазвичай триває 1-3 тижні.

Хронічний дакріоаденіт. Ознаки гострого запалення відсутні. Слізна залоза щільна, збільшена і в окремих випадках болісна при пальпації. Колір шкіри верхньої повіки не змінюється. За рахунок збільшення слізної залози очна щілина може бути звужена із зовнішнього боку. Рухи ока не порушені. Симптоми розвиваються поступово, тому до звернення лікаря може пройти кілька місяців. При визначенні функції слізної залози виявляється зниження показників сльозопродукції, при гістологічному дослідженні – наявність хронічного запалення довкола проток.

Хронічний дакріоаденіт

При туберкульозному хронічному дакріоаденіті припухлість у ділянці сльозової залози поступово збільшується, з'являється болючість при пальпації. Також присутні інші ознаки туберкульозу: збільшення шийних лімфовузлів та рентгеноскопічні зміни у легенях.

Дакріоаденіт при сифілісі. Дакріоаденіт може виникати як при первинному сифілісі та виявлятися безболісним збільшенням та ущільненням залози, збільшенням лімфовузлів, так і при третинному сифілісі – у цьому випадку в області слізної залози виникає м'яка пухлина. Діагноз ґрунтується на ретельному зборі анамнезу з виявленням симптомів сифілісу з боку інших органів. Сифіліс до хронічного запалення слізної залози призводить у дуже рідкісних випадках.

За хвороби Микулича. Хвороба Микулича - це хронічний лімфоматоз слізних та слинних залоз, спричинений системними захворюваннями лімфатичного апарату, такими як лейкемія та псевдолейкемія. При захворюванні відбувається двостороннє збільшення слізних і слинних залоз (частіше підщелепних, рідше привушних та під'язикових). Слізні залози збільшуються настільки, що око зміщується донизу і всередину. Можливе випинання ока вперед. Очні щілини звужені повіками, лімфовузли збільшені. Пацієнти скаржаться на сухість у роті та в очах – це пов'язано зі зниженням функції залоз.

При саркоїдозі. Саркоїдоз - це системне захворювання з групи гранулематозів, причина яких до кінця не з'ясована. При саркоїдозі утворюється безліч вузликів у шкірі, лімфатичній системі та на внутрішніх органах. Гранулеми однотипні та чітко відмежовані від навколишньої тканини. Поразка слізної залози зазвичай протікає і натомість загальних проявів хвороби, але може бути й без залучення інших органів прокуратури та систем. Захворювання починається непомітно та протікає тривало. Для нього характерне збільшення слізної залози, частіше рівномірне, без чіткого виділення саркоїдозного вузла. Слізна залоза безболісна при пальпації, її функція знижена. Постановка діагнозу завжди викликає труднощі.

Псевдотуморозний дакріоаденіт. p align="justify"> Є різновидом орбітальних псевдопухлин - групи захворювань, до розвитку яких призводить запалення; назва "псевдотумор" (tumor - пухлина) відображає їхню здатність маскуватися під онкологічний процес. Останнім часом псевдопухлини відносять до аутоімунних захворювань, хоча причина виникнення невідома.

Клінічно псевдотумор слізної залози протікає підгостро і характеризується вираженим збільшенням слізної залози. При пальпації визначається щільне незміщене безболісне утворення з гладкою поверхнею. Пацієнти скаржаться на припухлість верхньої повіки та її невелике опущення. Проте шкіра у місці припухлості, зазвичай, не запалена. При тривалому перебігу запалення поширюється на оточуючі тканини. Завершується псевдотумор стадією щільного фіброзу - розростання сполучної тканини з появою рубців.

Патогенез дакріоаденіту

Запалення протікає однотипно, незважаючи на величезну кількість причин, що його провокують, і збудників.

Патогенні мікроорганізми потрапляють у сльозну залозу ендогенним шляхом, тобто зі струмом крові. Слізна залоза, як і інші органи та тканини, при попаданні чужорідного агента відповідає запальною реакцією.

Запалення - це відповідь організму на ушкодження, при якому відбувається перехід білків плазми та лейкоцитів крові з мікроциркуляторних судин у осередок ураження. Саме ці клітини крові відповідають за імунітет. Вони масово накопичуються в осередку ураження, потім вивільняють та активують біологічно активні речовини, які називаються медіаторами. Під дією медіаторів збільшується діаметр судин, що посилює кровонаповнення тканини та зумовлює почервоніння. Проникність судинної стінки підвищується, збільшується вихід води з судин, що призводить до запального набряку (накопичення рідини в тканинах).

Патогенез запальної реакції

Патогенез хронічного запалення вивчений в повному обсязі, але його розвитку призводить підвищена чутливість (сенсибілізація) організму до бактеріальної флори і продуктів її метаболізму. Гіпотез розвитку підвищеної чутливості багато, але точна причина поки що невідома.

Класифікація та стадії розвитку дакріоаденіту

Виділяють дві форми дакріоаденіту: гостру та хронічну.

Гострий дакріоаденіт частіше зустрічається у дітей та осіб молодого віку, часто односторонній, але можливе і двостороннє ураження. Як самостійне захворювання практично не виникає – як правило, це ускладнення інфекцій, спричинених бактеріями, вірусами, грибами чи найпростішими.

Хронічний дакріоаденіт зустрічається як у дітей, так і у дорослих, але найпоширеніший серед дорослих. Можливо наслідком гострого процесу, але найчастіше виникає самостійно. Хронічний процес розвивається і натомість активних форм хронічних інфекцій.

Стадії розвитку дакріоаденіту не виділяють. Характер ураження (односторонній чи двосторонній) на лікування та прогноз не впливає.

Ускладнення дакріоаденіту

Якщо лікування не розпочато вчасно, то дакріоаденіт може стати причиною інфекційних ускладнень: флегмони орбіти та абсцесу верхньої повіки.

Абсцес верхньої повіки характеризується такими симптомами:

  • сильний біль розпираючого характеру;
  • різко виражене почервоніння та набряк століття;
  • підвищення температури;
  • очна щілина зімкнута, шкіра напружена;
  • у зв'язку з гнійним розплавленням підшкірно-жирової клітковини в області верхньої повіки утворюється зона розм'якшення.

Зорові функції у своїй не знижуються. Лікування спрямоване на усунення запального вогнища та попередження розвитку ускладнень - поширення гнійно-запального процесу в глибоколежачі структури орбіти, рубцеві зміни повік, порушення відтоку лімфи, сепсис.

Флегмона орбіти - небезпечніше ускладнення, проявляється такими симптомами:

  • гострий початок;
  • інтенсивний біль у оці;
  • головний біль;
  • лихоманка та озноб;
  • виникнення зони припухлості верхньої повіки по краю орбіти з почервонінням у цій галузі;
  • шкіра гаряча на дотик;
  • набряк стає настільки щільним, що неможливо розсунути повіки;
  • набряк кон'юнктиви, яка іноді випадає у вигляді валика та ущемляється між віками;
  • нерухомість очного яблука;
  • двоїння в очах і сильне зниження зору (пацієнт може засліпнути);

Лікування починають негайно з метою усунути причину захворювання, знизити внутрішньоорбітальний тиск і тим самим запобігти розвитку сліпоти.

Абсцес верхньої повіки та флегмона орбіти

Діагностика дакріоаденіту

Діагностика гострого дакріоаденіту. Основа діагностики гострого дакріоаденіту - збирання анамнезу та ретельний огляд з виявленням клінічних ознак.

При зборі анамнезу лікар поставить питання:

  • як давно з'явилися біль, почервоніння та набряк;
  • чи двоїться в очах;
  • чи погіршився загальний стан;
  • чи є якісь інфекційні та системні захворювання.

Після опитування лікар проведе зовнішній огляд повік та пальпацію у проекції слізної залози, визначить рухливість очей. Гострота зору визначається за допомогою візометрії, іноді вдається виявити її погіршення та двоїння в очах. Ці симптоми можуть бути спричинені набряком кон'юнктиви.

Потім проводять тонометрію та біомікроскопію ока. При біомікроскопії, або огляді на щілинній лампі, лікар під збільшенням оглядає кон'юнктиву та інші поверхневі структури ока та оцінює ступінь почервоніння та набряку слизової оболонки кон'юнктиви.

Методи діагностики гострого дакріоаденіту

Клінічна картина гострої форми зазвичай яскраво виражена, тому складності під час постановки діагнозу не виникають.

Діагностика хронічного дакріоаденіту. При хронічній формі буває недостатньо огляду та стандартних процедур, тому призначають додаткові обстеження:

  • Ультразвукове дослідження очних яблук (УЗД) - просторове дослідження слізної залози, у якому виявляється значне збільшення їх у розмірах;
  • Комп'ютерну томографію чи магнітно-резонансну томографію орбіти (КТ чи МРТ) - за підозри на новоутворення століття чи слізної залози;
  • бактеріологічні та імунологічні дослідження;
  • тести Ширмера - для визначення функціональних показників слізної залози;
  • аналіз на рівень С-реактивного білка та специфічних антитіл;
  • рентгенологічне дослідження грудної клітки для оцінки можливих змін легеневої тканини;
  • проби Манту та Пірке - позитивні результати свідчать про можливу туберкульозну природу захворювання, рекомендовано консультацію фтизіатру ;
  • трепонемні серологічні тести - виявлення сифілісу;
  • біопсія легеневої тканини (при підозрі на саркоїдоз легень), слізної або слинної залози (при підозрі на хворобу Мікуліча).

УЗД очних яблук

Лікування дакріоаденіту

При розвитку гострої форми дакріоаденіту пацієнта госпіталізують, лікування найчастіше консервативне. За хронічної форми тактика лікування залежить від основного захворювання.

Лікування гострого дакріоаденіту. Пацієнту призначають антибіотики широкого спектра дії. Для досягнення результатів одночасно застосовують сульфаніламідні препарати – протимікробні засоби, які тимчасово пригнічують розмноження бактерій.

Також до системної терапії входить прийом нестероїдних протизапальних засобів ( індометацину , вольтарену , диклофенаку ).

Протягом 14-21 днів у порожнину кон'юнктиви обов'язково закопують краплі та закладають мазі:

  • розчини глюкокортикостероїдів ( дексаметазон , бетаметазон ) - мають протизапальну та протиалергічну дію, закопують 4-6 разів на добу;
  • розчини нестероїдних протизапальних засобів ( індометацин , диклофенак натрію) – 3-4 рази на добу;
  • антисептики (піклоксидин, мірамістин ) - 3 рази на добу;
  • антибактеріальні мазі (еритроміцинова, колбіоцин ) - на ніч у кон'юнктивальний мішок.

Введення препарату в кон'юнктивальний мішок

При виникненні абсцесу та його розм'якшенні, пов'язаному з наявністю гною, випоту та крові в порожнині гнійника, потрібне хірургічне втручання.

Операцію проводять у кілька етапів:

  • Розкривають гнійник та випускають гнійні маси.
  • Ретельно промивають порожнину антисептичним розчином.
  • Після розтину абсцесу обов'язково використовують дренаж.
  • Протягом 3-7 днів рану промивають розчинами антисептиків.

Після повного очищення ранової порожнини від гнійних мас призначаються мазі, які покращують процеси відновлення тканин (метилурацилова мазь 5-10%).

Лікування хронічного дакріоаденіту. Основа лікування хронічного дакріоаденіту - корекція основного захворювання. Відповідно, таке лікування проводиться спільно з венерологом, фтизіатром чи гематологом.

При лікуванні хронічної форми дакріоаденіту призначаються фізіотерапевтичні теплові процедури, наприклад, УВЧ-терапія, яка має виражену розсмоктуючу дію. При неефективності лікування застосовують рентгенівське опромінення області ураженої слізної залози. (Більшість методів фізіотерапії рекомендовані та використовуються тільки на території Росії та країн СНД, у США та європейських країнах не застосовуються і не мають доведеного ефекту. - прим. ред. "Про Хвороби").  

Також для лікування хронічного специфічного дакріодаденіту застосовується медикаментозна терапія, спрямована на корекцію основного захворювання. Наприклад, якщо дакріоаденіт викликаний туберкульозом, лікування призначають спільно з фтизіатром, якщо сифілісом - з венерологом.

При саркоїдозі застосовують оперативне лікування. Після хірургічного втручання до ремісії призначають глюкокортикостероїдні препарати.

При псевдотуморозному дакріоаденіті призначаються глюкокортикостероїди у високих дозах. Схема лікування індивідуальна, але перевага надається пульс-терапії - внутрішньовенному введенню великих доз глюкокротикоїдів кілька днів поспіль. Однак до стероїдної терапії може розвиватись стійкість. Останнім часом вважається, що видалення зміненої сльозової залози – безальтернативний метод лікування псевдотуморозного дакріоаденіту.

Запалення слізної залози призводить до зниження рефлекторної сльозопродукції, тому проводять замісну терапію препаратами "штучної сльози".

Прогноз. Профілактика

Прогноз при гострому дакріоаденіті, як правило, сприятливий. Захворювання триває 10-15 діб, його перебіг доброякісний, проте може перейти у хронічну форму.

Прогноз хронічного дакріоаденіту залежить від перебігу основного захворювання.

Профілактика дакріоаденіту полягає у своєчасному виявленні та лікуванні інфекційних хвороб, а також дотриманні правил особистої гігієни при догляді за очима.